– використання дитини як засобу тиску та маніпулювання подруж-жя один одним ( "Не кричи на мене: бачиш дитина від цього страж-дає");

– непослідовність у стосунках з дитиною: від максимального при-йняття до максимального нехтування. Дитину то наближують до себе, то відокремлюють незалежно від особливостей її поведінки;

– коли немає залучення членів родини у життя та справи один од-ного (коли всі поруч, але не разом; коли сімейне життя — це лише спільне господарство);

– директивний стиль спілкування та емоційне нехтування;

– сплутані стосунки та розмиті (невизначені) кордони між поко-ліннями. Дідусі та бабусі активно приймають участь в житті сім'ї, продовжують виховувати вже дорослих дітей, при цьому у ставленні до онуків частіше існує гіперпротекція та потурання. Те, що не до-зволяють батьки, дозволяють бабуся та дідусь.

Перераховані особливості сімейної ситуації приводять до підвищення ризику аддикції передусім тому що у підлітка не формується почуття відповідальності за себе, своє життя, вчинки [30, с. 20].

З позиції сімейної психології аддиктивну поведінку у підлітків можна розглядати як крайню форму сімейної кризи. Навіть якщо ключовою ситуацією для початку залежності є звичайна підлі-ткова цікавість, що часто пов'язують з особливостями віку, факт ад-дикції буде по-різному сприйматися та використовуватися різними членами родини. Їх ставлення до залежності буде визначатись неусвідомленими ставленнями один до одного. Часто це приводить до того, що сімейна взаємодія чи поведінка когось з членів родини ви-ступає фактором, що запускає та фіксує аддиктивну поведінку

У житті це виглядає так: підліток, що лікувався та звільнився від фізичної залежності, в якийсь момент зривається та знову береться за своє.

Типовими особливостями батьківсько-дитячих відносин в цей період стають:–

делегована позиція батьків (коли відповідальність та вина за аддикцію приписуються виключно підлітку або іншому батьку);–

тотальний контроль, недовіра та підозрілість;–

конфліктність та агресивність з боку батьків;–

патологічна брехня, маніпулювання найсвятішими почуттями, образливість з боку підлітка;–

почуття вини батьків перед підлітком та один перед одним.

В наш час для змалювання психічного стану, що розвивається у членів сім'ї залежного пацієнта, широко використовується термін "співзалежність". Співзалежна людина — це та, яка дозволила пове-дінці іншого сильно вплинути на себе й та, що одержима спробами контролювати його поведінку.

Вивчення структури та динаміки реакцій батьків підлітка, що вживає наркотики, показало, що знання батьків про залежність своєї дитини приводить до формування особливого синдрому, що визна-чається спеціалістами як синдром батьківської реакції на наркома-нію, в структурі якого найбільш чітко виражені:

у матерів: фобія втрати дитини, почуття вини, сором, невпевне-ність у вихованні, проекція на дитину особистих рис, що не прийма-ються;

у батьків: емоційна та поведінкова нестабільність, невпевненість у вихованні, неприйняття дитини, відхилення до материнського сти-лю виховання.

У матерів формуються оберігаюча (60%) та потураюча (30%) гіперпротекція, що виступає позитивним підкріпленням залежної по-ведінки дитини. У батьків формується нестійкий стиль батьківсько-дитячих стосунків, що в поведінці часто проявляється як протиріч-чя виховних стратегій батьків.

Різниця в стилі батьківсько-дитячих стосунків, наявність у стру-ктурі СБРН несумісних елементів, нехтування батьками виховного стилю матерів — все це призводить до того, що стосунки в подружній парі погіршуються, розвивається гостра криза всередині пари [35, с. 112].

Таким чином, з означеного вище випливає, що узалежнення підлітків від нікотину зумовлюється психологічними особливостями, саме вони можуть бути першим проявом, що ведуть до узалежненої поведінки, внутрішніми чинниками, особистісними, сімейними, емоційно психологічним станом і розвитком даної особистості.

Висновки до I розділу

Роблячи висновок з усього означеного вище, хочемо наголосити, що узалежнення від тютюну це серйозна, небезпечна проблема стану здоров’я в Україні. Вона також входить в коло проблем сучасної соціальної педагогіки.

Розробка досліджуваної нами проблеми в сучасній соціально-педагогічній науці збагатилася багатьма видами і розгалуженнями своєї діяльності. Це дає змогу здійснювати ефективну профілактичну роботу з тютюноузалежниними підлітками. Різні програми, проекти, якими наділена соціально-педагогічна наука зробила великий крок на шляху боротьби з тютюнозалежністю.

Важливим чинником адективної поведінки є психологічні особливості підлітків. Саме вони є тією причиною, що зумовлює узалежнену поведінку, основними з яких є: внутрішні чинники особистості, сімейні чинники, культурні, емоційні та психологічний стан і розвиток індивідуальної особистость тощо.

РОЗДІЛ 2. ЗАСАДИ ПРЕВЕНТИВНОГО ВИХОВАННЯ ЩОДО ТЮТЮНОЗАЛЕЖНОСТІ У ПІДЛІТКОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Профілактичні прогрми як чинник превентивного виховання узалежнених підлітків

Одним з найбільш тривожних відхилень у розвитку підлітків є залежна поведінка. Тому дуже важливою та актуальною стає програма первинної профілактики тютюнопаління у підлітків та молоді. Дослідження показують, що навчання за програмою формування життєвих навичок повинно відповідати наступним умовам: –

починатися в дошкільному чи молодшому шкільному віці, коли ще не засвоєні загальноприйняті традиції вживання тютюну та алкоголю;–

грунтуватись не лише на інформації про небезпечність;–

відповідати психологічним особливостям віку;–

зосереджуватись на учні та включати в якості партнерів батьків;–

заняття, що проводять психологи чи педагоги, повинні бути присвячені розвитку навичок навчання та соціальної адаптації, пошуку вирішення завдань становлення, регулювання стресів, формуванню цілей для досягнення здорового способу життя [39, с. 32].

Ця програма орієнтована на учнів молодшого шкільного віку та відповідає всім цим умовам.

Австралійська програма первинної профілактики заохочення вживання психоактивних речовин приизначена для підлітків 17-18 років та послідовно реалізує системний підхід до антинаркотичного навчання молодших школярів.

Умовами забезпечення ефективності антинікотинового навчання за програмою формування життєвих навичок є наступні:

1)