Діти не завжди можуть самі встановити зв'язки, залежності в природі, причини змін. Тому вихователь на доступних прикладах повинен підводити дошкільнят до цього. Наприклад, навчаючи дітей установлювати зв'я-зок між наявністю світла і ростом рослини, вихователь демонструє пророщену в підвалі цибулину, з блідим скрученим пір'ям. Він пропонує порівняти цю рослину з вирощеною на вікні й подумати, чого бракувало цибу-лині, що росла в підвалі. Діти садять цю цибулину в землю, створюють для неї потрібні умови і переконують-ся, що завдяки світлу її листя заледеніло й стало таким, як у цибулини, що росла на вікні. Щоб закріпити цей зв'язок, вихователь під час прогулянки показує дітям дерева, які ростуть близько одне від одного, і запитує, чому-гілки з того боку, куди не доходять сонячні про-мені, менші і листя на них мало. Так діти навчаються встановлювати зв'язки, що має важливе значення для розвитку їх мислення і формування у них перших еле-ментів матеріалістичного світорозуміння.

Велике значення для розвитку мислення має форму-вання в дітей елементів абстрактного мислення — кла-сифікація об'єктів природи, узагальнення. Нагромаджен-ня чуттєвого досвіду, створення уявлень про різноманіт-ність видів тварин, рослин дають можливість формувати найпростіші поняття про овочі, фрукти, диких і свійських тварин, про лугові, польові, лісові квіти тощо.

Основою розвитку мислення і мови є спостереження. Не випадково К.Д.Ушинський писав, що від якості спостереження дітей залежить і якість їх думок. До-шкільники ще не вміють самостійно і цілеспрямовано спостерігати — цього їх треба навчити [36, 5].

Діти з великим захопленням розгляда'ють мурашок, гусінь, все, що трапляється їм під час прогулянок, екскурсій. Життя тваринного світу, особливо їх цікавить, викликає багато запитань. Підтримуючи і спрямовуючи допитливість дітей, подаючи їм цікаві відомості, органі-зуючи їх на «власні» відкриття через спостереження, ви-хователі сприяють збудженню їх пізнавальних інтересів, а інтерес, як зазначав К.Д.Ушинський, — це ворота до всього, що входить у душу дитини.

Складовою частиною ознайомлення дітей з природою є сенсорне виховання. Дослідження, проведені останнім часом, свідчать про ефективність здійснення сенсорного виховання в процесі змістовної діяльності дітей.

У природі можна знайти безліч кольорів, їх відтінків, гармонійних поєднань. Навчаючи дітей визначати кольо-ри квіток, відтінки зелені, колір неба, вихователь розви-ває їх зоровий аналізатор, формує уявлення про кольо-ри, їх поєднання.

Під час ознайомлення з природою створюються ве-ликі можливості для розвитку дотикового аналізатора. Ось гладенька насінина квасолі і борозниста — красолі, м'яке листя молодої зелені і цупкіше — старої, гладень-ке листя завжди квітучої бегонії і колюче, волосисте листя бегонії рекс. Розглядаючи і порівнюючи насіння, листочки, діти вчаться розрізняти предмети на дотик.

Під час екскурсій, прогулянок у природу діти вчать-ся визначати форму, величину, напрям. Збираючи з ма-люками восени листя, вихователь пропонує знайти ве-ликі й маленькі листочки. Під час розгляду кімнатних рослин вихователь зазначає, що в пеларгонії листя круг-ле, у цикламена — овальної форми, а в клівії — вузьке, на кінцях загострене. Виділення характерних ознак (ве-личини, форми, напряму) різних природних об'єктів сприяє їх кращому розрізненню й узагальненню.

Навчаючи дітей слухати й розрізняти шум вітру, за-вивання бурі, гудіння бджіл, джмелів, спів птахів, від-чувати запахи квітів, листків, повітря в лузі, лісі, вихова-тель розвиває слухову й зорову увагу дітей.

Ознайомлення з природою впливає на розвиток усіх психічних процесів дитини. Удосконалення здатності ди-ференціювати кольори, форму, величину, звуки сприяє розвитку відчуттів, сприймання, які поступово стають точнішими, повнішими.

У процесі ознайомлення дітей з природою розв'язу-ються й виховні завдання: прищеплення любові до рід-ного краю; виховання інтересу до праці; формування трудових умінь і навичок; естетичне виховання.

Палко закоханий у рідну природу радянський пись-менник. Л.Леонов відзначав, що любити природу—озна-чає любити Батьківщину. Почуття любові до природи виховується в дітей у процесі її пізнання. Не можна аб-страктно любити природу. Треба навчити дітей любити куточки лугу, лісу чи ботанічного саду, в яких вони бу-вають в усі пори року, затишні береги й золоте плесо річки [36, 7].

Прищеплюючи дітям любов до рідної природи, ми закладаємо основу для формування в них почуття без-межної відданості нашій багатонаціональній Радянській Батьківщині. «У першому своєму прояві, — писав М.О.Добролюбов, — патріотизм навіть і не має іншої форми, крім любові до полів, рідних гір, золотих забав перших років та ін.». Це почуття любові до рідної при-роди, сформоване в дитинстві, на думку О.І.Герцена, проводжає людину далеко в життя й зміцнює в ній ба-жання віддати свої сили служінню Батьківщині [36, 7].

Любов до природи невіддільна від бережного став-лення до неї (див. Додаток “в”).

Виховання бережного ставлення до природи слід по-чинати з дошкільного віку. Не можна просто заборонити малятам рвати квіти, ходити по газонах: вони не усві-домлять своїх вчинків, не навчаться бережно ставитися до природи. Свідоме ставлення до збереження природи залежить від розуміння зв'язків у природі, її законів. Наприклад, відомо, що діти люблять квіти. Часто на екскурсіях або на прогулянках вони починають змагати-ся, хто нарве більший букет. Стримуючи дітей, вихова-тель запитує: «Діти, що виросте, коли квіти відцвітуть? (Насіння). Якщо ви зірвете багато квітів, то насіння буде мало й наступного