В Україні сьогодні, на жаль, чітка державна ідеологія відсутня. У нас уникають навіть самого слова "ідеологія": одні свідомо, щоб не насаджувати антиукраїнських поглядів, інші соромляться його як релікту комуністичних постулатів, а треті бояться, що їх оголосять "націоналістами", "бандерівцями" тощо. А тому навіть школи, вузи та інші навчальні заклади, що займаються вихованням молодої зміни, не об'єднані єдиною державною ідеологічною концепцією. Ніхто не знає, яку державу ми будуємо і яку людину ми виховуємо.

Якою ж має бути ідеологія України? Насамперед не класовою, а як у кожній демократичній державі, національною. Вона має стояти на позиції державності, обстоювати її інтереси, протистояти антидержавницьким силам і тенденціям. За переконливий приклад нам можуть правити багатоетнічні Сполучені Штати Америки – найзаідеологізованіша країна: щокроку в Америці ви побачите державний прапор; повсюдно панує державна символіка; а як пишаються американці своїм американським паспортом, як прославляють свою країну в пісні: "Америка, Америка". У США із сотень етнічних груп склалася монолітна американська нація – кожен вважає себе американцем, а тоді вже може додати – іспанського, китайського чи українського походження. І жодного натяку про якусь двомовність чи подвійне громадянство. І ніхто з тих, хто обрав громадянство США, не нарікає на це, а докладає всіх зусиль, щоб якнайшвидше оволодіти державною мовою.

Яскравим свідченням продуманої державної ідеології може бути одна з наймолодших країн світу – Ізраїль. Не мавши тривалий час своєї території, євреї побудували авторитетну національну державу – визнану у світі, відродили дві єврейські мови.

Росіяни ставлять за мету "возродить ничем не ограниченную любовь к России, гордость и достоинство русского человека". Лише українці байдужі до національної історії, національної мови і національної гордості. Нам варто пам'ятати крилатий вислів відомого польського письменника Бруно Ясенського: "Не бійся ворогів – у гіршому разі вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів – у гіршому разі вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди існують на землі зрада і вбивство" [41, 45].

Єдність навколо національної ідеї допомогла естонцям, латвійцям, латишам подолати економічну кризу, і сьогодні вони значно випереджають нас і Росію рівнем життя. Наші західні сусіди й і колишні колеги по соціалістичному табору – угорці, чехи, словаки – завдяки згуртованості на ?рунті національної ідеї швидко йдуть угору.

Ми ж маємо холодного і підступного ворога, якого треба здолати, – це наша байдужість, роз'єднаність, суперечливість і недовіра один до одного. Від них усі наші біди й нещастя.

Якщо ми національно бездіяльні – з'явиться антинаціональна нам протидія. Якщо покірно стоятимемо з протягнутою рукою – витягнемо ноги і приречемо своїх дітей та онуків довічно віддавати наші борги і бути рабами. І тоді можна буде сказати, що Пантелеймон Куліш мав підстави у відчаї кинути:

Народе без пуття, без честі і поваги,

Без правди у завітах предків диких,

Гірких п'яниць та розбишак великих!

Щоб цього не сталося, чимало батьків показують своїм дітям приклади самовідданої боротьби за українську національну ідею. Одним із таких патріотів і полум'яних борців за побудову незалежної Української держави є високоінтелігентна людина, киянин Юрій Солоденко, який свого часу з відзнакою скінчив Ленінградську Червонопрапорну військово-повітряну інженерну академію. Він 27 років прослужив у війську, але через те, що не захотів стати радянським яничаром, не відмовився від рідної мови і власних політичних переконань, був звільнений в запас у званні лише майора. Цей невтомний і безстрашний чоловік і сьогодні завжди в гущі суспільно-політичних подій. Високо тримаючи національний прапор, він брав участь у всіх мітингах, демонстраціях та акціях протесту біля будинків владних структур. Юрій Солоденко – багаторічний і вмілий поширювач національної преси, якого знають і глибоко поважають всі учасники визвольних змагань кінця 80-х та 90-х років. Недарма поет Іван Драч назвав тоді його першим прапороносцем Києва, а Дмитро Павличко присвятив йому вірша.

Багато чого може пригадати сьогодні пан Юрко... Бо за ті буремні літа траплялося всяке: одні щиро дякували йому за таку важку і необхідну роботу, інші, недруги самостійної України, навпаки, приступали з лайкою, погрозами, кидалися з кулаками, та він завжди був непохитний у своїй вірі і справі.

Власні ідеологічні переконання Юрій Солоденко сформулював так: "Найвища мета політичної боротьби кожного народу – це побудова справді національної, самостійної, соборної держави на власній етнічній території, держави справді правової, демократичної, соціальної, з ринковою економікою. Бо тільки така держава й може захистити свій народ від пограбування та винищення "добрими сусідами", зберегти та забезпечити подальший розвиток його самобутнього укладу життя, національних традицій, культури, мови, добробуту, здоров'я, зберегти природу краю" [41, 46].

Дай, Боже, щоб таких патріотів-націоналістів щодня в Україні ставало більше й більше, щоб такими свідомими українцями виховувались наші діти й онуки. Бо тільки за цієї умови ми матимемо справді національну, демократичну і правову Українську державу.

Розділ 2. Концепція національного виховання

2.1. Сутність і особливості національного виховання

Українську народну педагогіку умовно поділяють і педагогіку народного календаря, педагогіку народознавства, козацьку педагогіку, українську національну систему виховання. Кожна з цих складових має свою виховну концепцію, яка дає змогу розробляти різноманітні програми, посібники, підручники з проблем навчання і виховання. Відтак забезпечуються сприятливі умови для розвитку особистості, формування підростаючих покоління у дусі вірності заповітам батьків, українського патріотизму, загальнолюдських цінностей.

Невід'ємною складовою української народної виховної традиції є звичаї і обряди,