Знання змісту згаданих календарів, дотримання традицій, звичаїв і обрядів, які зберегла для нас історія, не тільки збагатить нашу уяву про витоки духовності наших попередників, а й наблизить нас до невичерпного джерела знань, наповнених глибоким духовним, моральним та емоційно-естетичним змістом.

Пізнавально-виховний потенціал календарних традицій і звичаїв – це найдорогоцінніший вклад у теорію і практику виховної роботи з учнями сучасної школи. Не знаючи скарбів народної культури, не дотримуючись традицій, звичаїв і обрядів народного календаря, діти не спроможуться засвоїти народну духовність. Як наслідок, не зможе протиставити власні духовні цінності впливу негативних оточуючих явищ. Знання народного календаря дає змогу уникнути хибних напрямів сучасної цивілізації, пов'язаних з урбанізацією, деекологізацією, розвитком промисловості тощо [10, 144].

2.2. Принципи національного виховання

Відповідно до Державної Програми "Освіта" (Україна ХХІ ст.) затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1993 р. N 896 національне виховання в Українській державі має бути спрямоване на формування у молоді і дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціально значущих надбань вітчизняної і світової духовної культури.

Національне виховання ї органічним компонентом освіти і охоплює всі складові системи освіти.

В основу національного виховання мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім'ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь.

Головна мета національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

Національна система виховання, породжена історичним процесом і створена самим народом, зосереджує в собі родинні цінності, ідеї, погляди, переконання, традиції, звичаї, навчально-виховні заклади і осередки культури, які спрямовані на організацію життєдіяльності підростаючого покоління, виховання його в дусі природничо-історичного розвитку матеріальної і духовної культури нації. Система виховання залежить не від партій чи від громадсько-політичних організацій, а ?рунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки, науково-педагогічної думки, що ввібрали в себе надбання національної виховної мудрості, досягнення світової культури.

Вивчення принципів, підходів, форм і методів виховної роботи в сучасній національній школі може і має забезпечити глибоке вивчення педагогічних явищ, типів навчально-виховних закладів, виховання традицій, особливо в епоху великого Українського Відродження (XVI – перша половина XVIII ст.) та в деякому плані в наступний період, про що вже йшлося в попередньому матеріалі цього видання [41, 151].

Досягнення мети і здійснення завдань, передбачених національною системою виховання, можливі в тому разі, коли буде забезпечено глибоке і всебічне оволодіння учнями змістом освіти, який має втілювати в собі національні та загальнолюдські цінності. Шляхів і засобів реалізації цих завдань існує досить багато. Основні з них:–

засвоєння учнями рідної мови, яка найефективніше формує їхню ментальність – національну психологію, характер, світогляд, свідомість, самосвідомість та інші духовні надбання. Українська система виховання реалізує здавна прийняту цивілізованими націями аксіому: нормальне навчання, виховання і розвиток підростаючого покоління забезпечуються лише рідною мовою;–

родовідне виховання, яке передбачає в умовах вивчення свого роду продовження його справ, реалізації мрії. і надій, створення психологічного комфорту, упевненості в своїх силах і можливостях. Якщо дитина серцем, душею і розумом глибоко відчує потреби всієї рідні, інших людей, вона турбуватиметься про інтереси всього роду, народу, нації;–

глибоке знання учнями рідної історії України дає вихованцям можливість засвоювати першоджерела, витоки духовності рідного та інших народів, які здавна живуть на теренах України. Всебічне знання рідної історії є невичерпним джерелом історичної пам'яті і мислення учнів [41, 152].

Надзвичайно великий виховний потенціал містить, собі історія української козаччини та гетьманщини. Глибокі знання кожного юнака, кожної дівчини про славну плеяду гетьманів, кошових отаманів Запорозької Січі військові походи козаків-запорожців проти своїх супротивників викликають найглибші почуття любові до свого народу, його славного і, здебільшого, страдницького шляху в історії.

Проголошення Україною своєї незалежності дало змогу впроваджувати в загальноосвітніх школах національне виховання, відроджувати національну культуру. На дум-су освітян, найсуттєвіших змін повинна зазнати система дошкільного виховання, оскільки саме в ранньому віці закладається фундамент особистості, прискорено розвиваються природні схильності дитини до різних здібностей. Для залучення дошкільнят до активної творчої і пізнавальної діяльності в різних формах потрібен синтез методів народної педагогіки й новітніх світових досягнень у галузі психології та педагогіки. Естетичний та емоційний розвиток дитини має здійснюватись передусім засобами народного мистецтва та різноманітних видів усної народної творчості.

2.3. Національне виховання, як фактор цілісного формування особистості. Основні напрямки національного виховання

Український народний календар чітко ділиться за пори року – весна, літо, осінь, зима, має свої святкові дні як релігійного, так і світського змісту, спрямований на певні дії, які приурочені, наприклад, збиранню врожаю, завершенню сільськогосподарських робіт, прославлянню весни тощо.

В далекому минулому народний календар передбачав події, які починались з приходом весни. Це пов'язувалось з оновленням життя, пробудженням природи, активізацією людської діяльності. До весняних свят відносились: зустріч весни (Стрітення), приліт птахів, першої оранки (свято першої борозни), перших сходів та ін.

Святу зустрічі весни присвячувались пісні, танці, ігри, жарти тощо. Це свято любили і відзначали дорослі і діти. Підлітки не тільки споглядали за дійством святково вдягнених, веселих і жартівливих дорослих, а й самі виступали учасниками хороводів, народних танців, дотепних розваг. З старовинних хороводів і танців відомі – "А ми просо сіяли, сіяли", "Огірочки", "Мак", "Льон", "Коноплі"