Увесь навчально-вихований процес здійснюється українською мовою (крім уроків з іноземної мови), а навчання рідної мови спрямовується як на вивчення орфографії і граматики, так і на оволодіння мовою як засобом спілкування, знаряддям мислення, усного і писемної викладу думок, поетичного зображення дійсності.

Розділ 3. Сучасні підходи до національного виховання

Процес відродження української культури та національної школи в Україні активізував передових представників інтелігенції до роботи з широкою громадськістю з відродження народознавства, родинознавства, родинного календаря, української культури та народного мистецтва, традиційних народних свят і обрядів, встановлення їх зв'язків з релігійними обрядами, що позитивно впливає на відродження української нації, духовно і морально збагачує український народ [41, 172].

Ці ідеї підхопили та всіляко підтримують і державні освітянські установи, зокрема Міністерство освіти України, Національний центр виховання учнівської молоді та ін. Згаданими установами розроблені та рекомендовані до впровадження в життя відповідні програми та визначені напрямки роботи. Комплексну реалізацію завдань у вихованні нової людини, як зазначено в програмі "Освіта" (Україна XXI ст.), мусить об'єднати національне виховання, яке має бути спрямоване на формування у молоді та дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціальне значущих надбань вітчизняної та світової духовної культури, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин.

Особливу увагу необхідно зосередити на пріоритетних напрямках реформування виховання:–

формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;–

забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;–

формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;–

прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх етносів, що населяють Україну;–

утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, добра, працелюбності, інших доброчинностей;–

формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;–

формування у дітей і молоді вміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин [41, 173].

Маючи програму та орієнтовані напрямки виховної роботи з формування особистості, розгорнулися творчі пошуки шляхів їх втілення в життя в загальноосвітніх та школах нового типу. Їх мета – розробка концепцій національної школи, національної системи виховання, піднесення навчання і виховання дітей на якісно новий рівень.

Відновлюючи в пам'яті і практичній життєдіяльності (традиціях, звичаях і обрядах, усіх сферах життя та культурних заходах) свій багатовіковий творчий потенціал наш народ, звільняючись від сковуючих пут і гальм, починає енергійно продовжувати творити свій шлях в історії. Сприяти цьому покликана сучасна школа, де є всі можливості для переосмислення в переоцінки духовних цінностей, пошуків нових підходів до вирішення наболілих проблем. Однією з них є забезпечення учителями глибокого вивчення учнями основ народознавства. Завдяки реалізації ідей і засобів народознавства учні успішно оволодівають народною культурою, духовним набутком нації.

Засвоєння учнями системи фундаментальних знань про рідну мову, літературу, етнографію, історію, психологію, демографію народу, що і є сукупністю складової основи народознавства, запобігає стиранню пам'яті історії, появи бездуховності, сприяє прилученню до світової культури через культуру свого народу. Курс народознавства включає в себе і релігійну тематику, якою захоплюється значна частина вчителів, особливо в західних областях України. Проте, як наголошує в своєму дослідженні Галина Лозко (завідуюча сектором гуманітарних дисциплін Українського інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти) потрібно дотримуватись "розумного включення в курс народознавства релігійної тематики". І це тому, що християнство, як і будь-яка інша релігія, не є в Україні державною релігією. Тим більше, що в класі можуть бути діти різних національностей, різних конфесій чи віросповідань. Релігійні почуття чи переконання – це особиста справа кожного. Допомогти ж розібратися в релігійних канонах – це справа спеціалістів, священнослужителів, яких останнім часом у вільні від занять години можна зустріти в школах під час їх бесід з учнями, а учнів на заняттях у недільних школах. Так, учні старших класів середньої школи № 21 м. Луцька відвідують недільну школу при місцевій церкві, яку очолює Владика Миколай. Учні молодших класів вивчають в доступній їм формі історію життя на землі Христа та Його заповіді. В школі на громадських засадах введено посаду організатора або посередника у справі організації зв'язків з церквою. Для учнів початкових класів працює релігієзнавчий гурток. Розповіді про народження Христа, Його дитинство, учнів Христа проводять вчителі та представники місцевої релігійної общини. Матеріал викладається за допомогою наочних посібників – малюнків, аплікацій, предметів культових обрядів тощо.

Непоодинокі випадки спілкування педагогічних колективів та учнів шкіл з священнослужителями в Київській області та в м. Києві. Це школи № 18 селища Коцюбинського Ірпінської зони на Київщині, середні школи № 222, 272 м. Києва та ін. У цих школах уміло поєднують народознавство з релігійною тематикою. Для бесід з учнями в ці школи запрошуються священики, семінаристи Київської духовної семінарії.

Для роботи на релігійні теми школа виділяє для кожного класу окремі години. Під час