З метою закріплення знань дітей про різні види декоративного мистецтва ми організовували та проводили такі дидактичні ігри, як от: “Знайди подібні”, “На виставці”, “Опиши, що в тебе в руках”, “Паличка-виручалочка”, “Мандрівка з м’ячем”, “Розкажи замість мене”, “Подарунок для Незнайки”, “Відгадай, з ким зустрівся”, “Альбом”.

Такі ігри сприяли закріпленню та розширенню знань дітей про різні види декоративно-прикладного мистецтва, збагачували мову та розвивали пам’ять малят, прилучали до краси народного мистецтва.

Художньо-творче виховання і розвиток ми здійснювали переважно під час занять з образотворчої діяльності. До початку проведення формуючого експерименту нами було складено програму з кожного виду образотворчої діяльності зокрема (малювання: предметне, сюжетне, декоративне; ліплення: предметне, сюжетне, декоративне; аплікація: предметна, сюжетна, декоративна; конструювання: з будівельного матеріалу, з паперу, з природного матеріалу, із залишкового матеріалу). Зміст розроблених нами програмних завдань подано в додатках 1-4.

На завершальному етапі нашої дослідницько-експериментальної роботи основна увага приділялася розвитку в дітей творчих здібностей. При цьому ми намагалися прилучити дітей до творчого процесу, дотримуючись науково обґрунтованих етапів: роздуми про задум, втілення задуму та оцінка результату.

Звертаючи увагу дітей на роздуми про задум, ми вчили їх усвідомлювати, що створенню образу (твору) завжди передує задум. Тобто, людина завжди уявляє кінцевий результат, продумує, з яких матеріалів буде виконано твір та в якій послідовності. На кожному занятті ми активізували знання дітей про процес праці художника, вчили їх користуватися “механізмом думання”, що передбачає знання послідовності та змісту обговорення на кожному етапі творчого процесу. Ми звертали увагу дітей на те, що перед тим, як почати виконувати завдання, необхідно обміркувати композицію (вибір формату аркуша, його положення, розміщення головного змістового центра, інших предметів, їх розташування).

Під час колективного виконання дітьми завдання ми спонукали їх до обговорення задуму з однолітками та з вихователем.

Ми прагнули, щоб діти зрозуміли і те, що важливою частиною роботи над задумом є процес формування графічного образу, який передбачає формування уявлень про те, що необхідно зобразити, як, у якій послідовності будуть проведені лінії, що утворюють контур (як буде рухатися рука з інструментом). Особлива увага зверталася при цьому на формування почуття відповідальності, вміння логічно та зрозуміло висловлювати свої думки, вислуховувати думки товаришів, аргументувати, переконувати.

Ми звертали увагу малят на те, що у роздумах про задум одним із важливих моментів є визначення виразних засобів: підбір кольорів, вибір технік зображення, засобів передачі руху, настрою тощо.

У ході нашого дослідження ми помітили, що обговорення задуму було успішним у тому випадку, коли вихователь планував зображення того образу, з яким діти добре знайомі, до якого виявляють інтерес. Лише в такому випадку можна було очікувати задіяності всіх психічних процесів, що сприятимуть узгодженню бажання і можливостей дитини отримати виразний образ.

Ми помітили, що “висвітлення” задуму з різних сторін, можливість скласти про нього повне уявлення стимулює до вибору способів зображення, виразних засобів, спонукає до перекомбінування знань і вмінь для творчої реалізації задуму.

Після роздумів про задум ми пропонували дітям переходити до наступного етапу – втілення (реалізація) задуму.

Цей етап роботи виявився найскладнішим. Бо тут уже кожен малюк сам вирішував поставлене завдання, задіюючи у комплексі власний арсенал знань, умінь і навичок та життєвого досвіду. Разом з тим ми намагалися розвивати здібності дітей щодо послідовної реалізації плану-задуму; підсилювати інтенсивність розумових процесів у пошуку способів зображення (запитання, підказка, допомога); вчити добирати адекватні прийоми роботи, необхідні матеріали та інструменти; адекватно застосовувати знання, зображувальні, композиційні та технічні вміння, необхідні для створення художнього образу; усвідомлювати труднощі, реальну можливість помилитися.

На цьому етапі нам доводилося бути досить уважними у розробці моделі особистісно зорієнтованого навчання та виховання. Ми постійно намагалися стимулювати експериментування дітей, прояви їхньої фантазії та винахідливості.

Ефективним при цьому виявився метод використання поопераційних карток, в яких наочно показана послідовність виконання певних операцій (роботи). “Зчитуючи” таку картку, дитина могла більш самостійно реалізувати свій задум, виконати більш складну форму, знайти можливості уточнити уявлення про спосіб, послідовність передачі форми.

На цьому етапі ми вчили дітей користуватися лінією і кольором як засобом вираження свого задуму, власного ставлення до зображення.

Звертали увагу дітей і на те, що лінія і колір виражають і викликають почуття. З цією метою ми пропонували малюкам взяти м’який олівець, крейду, пензлик і провести різноманітні лінії, але не просто тонкі й товсті, прямі й хвилясті, а лагідні, колючі, енергійні, ліниві, тобто такі, що мають емоційно-оцінювальну характеристику. У процесі роботи ми вчили дітей використовувати виразні можливості матеріалів, з якими доводиться працювати. Таким чином діти мали можливість познайомитися із виразними можливостями пастелі, вуглинки, фарби, кольорового пластиліну і паперу тощо. Ми намагалися допомогти дітям зрозуміти, що вуглинкою краще зображувати грозу і могутнє дерево або темну ніч, а пастеллю – тиху лагідну природу з ніжними квітами і легкими хмаринками. Ми постійно допомагали дітям усвідомити як засобами композиційної виразності можна розповісти про головне, передати рух, зобразити простір тощо. Ми звертали увагу дітей на вміння