спостереження і вивчення предметів і явищ навколишньої дійсності;

читання художньої літератури;

розглядання творів образотворчого мистецтва;

цілеспрямований перегляд діа-, кіно-, відеофільмів, лялькових спектаклів, прослуховування музичних творів;

проведення аналізу дитячих робіт, виконаних на попередніх заняттях;

створення перед заняттям і на занятті проблемних ситуацій;

підготовка матеріалу до заняття, попереднє обговорення теми, розподіл обов’язків для виконання колективних робіт на ін.

Необхідною умовою при цьому є активність вихователя як на занятті, так і під час підготовки до нього, і активність самих дітей. Усвідомленню змісту діяльності сприяє деякий запас знань. Тільки на певному рівні накопичення знань, навичок і хоча б найпростіших розумових операцій можливо виховувати інтерес. Набуття міцних знань – результат інтересу, але в той же час – і відправний момент. Накопичення певних знань, умінь і навичок, необхідних для формування інтересу, вимагає активної позиції дитини. Не можна змінити ставлення дитини до оточуючого, не змінивши її внутрішньої позиції. Так як інтерес до зображувальної діяльності характеризується такими особливостями, як дієвість, широта і стійкість, саме ці якості доцільно взяти за основу його формування і спрямувати роботу, головним чином, на розвиток різнобічного інтересу до даної діяльності, переборення пасивності, обмеженості і поверховості. Формування інтересу може бути найефективнішим, якщо воно здійснюється в такій послідовності: на першому етапі доцільно основну увагу приділити формуванню активного інтересу, тобто поставити дитину в активну позицію до діяльності, викликати активне до ставлення. Багато дослідників (С.Л.Рубінштейн, Н.Г.Морозова, Г.І.Щукіна та ін.) розглядають активність особистості як важливу педагогічну умову формування інтересу. В окремих педагогічних дослідженнях відмічається, що в дошкільному віці можливо сформувати активне відношення до оточуючого, зокрема до виконуваної діяльності (Т.Д.Кондратенко, В.К.Котирло, С.О.Ладивір та ін.).

Із потреби активної дії, як відмічає Л.В.Куцакова виникає дитяча самостійність. Ця проблема викликає в дитини прагнення до самостійного застосування засвоєних знань, навичок, до фізичних зусиль, спочатку в окремих діях пізнання, а згодом – в усвідомленій довільній діяльності. В умовах цілеспрямованого виховання і навчання практичні дії дитини спрямовані на самостійне використання вже наявних у неї знань, навичок і вмінь, стають ефективнішим. Саме навчання необхідно здійснювати таким чином, щоб у дітей розвивалась активність і самостійність.

Проблема інтересу в навчанні була предметом дослідження багатьох видатних вітчизняних і зарубіжних педагогів минулого (Я.А.Коменський, Ж.Ж.Руссо, Й.Г.Песталоцці, К.Д.Ушинський, С.Ф.Русова та ін.). Середньовічні педагоги, проголошуючи ідеї аскетизму, відмови від земних радощів, вважали прояв інтересу гріховним началом у людині. Епоха гуманізму висунула ідею про навчання з урахуванням інтересу дітей. Видатний чеський педагог Я.А.Коменський писав: “... способи навчання повинні давати дітям більше радості, щоб запалювати в хлопця вогник знання і палку наполегливість до учіння”. Хороший учень, вважав він, буде згорати від нетерпіння вчитись. Він не буде втікати від праці, а навпаки, буде шукати її і не боячись зусиль буде хотіти чомусь навчитись. Це трактування Я.А.Коменським пізнавального інтересу не втратило своєї педагогічної сили в теорії і практиці сучасної педагогіки.

Проблема інтересу значно пізніше зацікавила К.Д.Ушинського. Він розглядав навчання як серйозну справу, яку можна полегшити інтересом. Інтерес, за К.Д.Ушинським, не тільки засіб успішного навчання, але й важливий стимул інтересу виховання.

Дуже багато для дослідження проблеми інтересу зробив В.О.Сухомлинський. Для педагогів він давав таку пораду: “Прагніть до того, щоб учні самі відкривали джерела інтересу, щоб у цьому відкритті вони відчували особисту працю і успіх – саме по собі це є найважливіше джерело інтересу. Без активної розумової праці не буде ні інтересу, ні уваги школярів”. Тобто, постійний стійкий вплив на розумовий розвиток і пізнавальну активність дітей можуть здійснювати лише ті знання, в основі яких лежить інтерес.

Н.Г.Морозова вважає, що інтерес – важлива збуджуюча сила до діяльності і поведінки дитини і характеризує інтерес трьома обов’язковими моментами:

позитивна емоція по відношенню до діяльності;

наявність пізнавальної сторони цієї емоції (“радість пізнання”);

наявність безпосереднього мотиву, що йде від самої діяльності, тобто діяльність сама по собі приваблює і спонукає займатися нею, незалежно від інших мотивів.

Необхідним компонентом є прагнення до вдосконалення і досконалості в певній діяльності, в повній системі знань. Отже, ми можемо зауважити, що пізнавальний інтерес має такі складові:

емоційний компонент;

інтелектуальний компонент;

вольовий компонент;

творчий компонент.

Важливим засобом підвищення ефективності навчання дошкільників зображувальній діяльності є зацікавленість дитини даною діяльністю, інтерес до її результатів. Особливо значне місце в процесі конструювання, особливо з паперу та промислових відходів, належить розвитку дитячої творчості. До викидного матеріалу належать різні коробки (з-під взуття, ліків, парфумів тощо), котушки, пластикові пляшки тощо можна використовувати природній матеріал, поролон, нитки, вату, шматочки тканини. Різноманітність матеріалу дає дітям можливість творчо, з фантазією займатися практичною діяльністю.

Під час занять з конструювання дитина уточнює і поповнює свої знання про предмети навколишньої дійсності, отримує певні навички застосування промислових відходів для виготовлення різноманітних виробів: іграшок, будівель, транспорту, предметів домашнього вжитку: меблів, посуду; прикрас. У процесі конструювання з викидного матеріалу дитина знайомиться з якостями та властивостями картону, пластика, вати, поролону, пластмаси. Це практична діяльність, яка спрямована на отримання раніш задуманого реального виробу. Весь процес конструювання – простір для втілення дитячої фантазії. Діти отримують задоволення в процесі виготовлення виробів та залюбки граються з виготовленими власноруч іграшками. Бережне відношення до продуктів власної діяльності привчає дітей шанувати працю своїх однолітків та дорослих.

Конструювання з паперу та промислових відходів має широкі можливості для всебічного розвитку і виховання дітей дошкільного віку, для розвитку психічних властивостей і процесів (мислення, пам’ять, увага, воля, мовлення та ін.), для формування цінних