Об’ємні коробки з різних матеріалів, різних форм і розмірів можуть слугувати основою для створення цікавих іграшок, незвичайних сувенірів, подарунків. Вироби завжди будуть різнитися за кольоровим сполученням, поєднанням, розміщенням оформлювальних елементів.

Виготовлення виробів із різних видів викидного матеріалу дозволяє створювати різноманітні вироби, використання і поєднання різної кількості коробок в одому виробі, комбінування маленьких і більших за формою і розміром коробок, використання додаткових матеріалів, дає широкий простір для творчості дошкільників. Широко використовуються котушки від ниток: для виготовлення столиків, крісел, диванів, при виготовленні меблів для лялькової кімнати, як рухливу основу при виготовленні коліс для транспорту та інше.

Безмежна дитяча уява і фантазія в змозі відтворити в процесі практичної діяльності на заняттях з конструювання з паперу та промислових відходів предмети навколишньої дійсності, створити цілий світ казкових образів, надати простір для дитячої творчості.

Психолого-педагогічні аспекти розвитку творчих здібностей дітей дошкільного віку.

Дитинство – це період посиленого розвитку, змін і навчання – таке визначення дала психолог Л.Ф.Обухова. Вона пише, що це період парадоксів і протиріч, без яких неможливо уявити собі процес розвитку. Дитинство є найбільш сприятливим для розвитку творчості дитини.

Дошкільний вік – це той період, коли образотворча діяльність може стати і найчастіше є стійким захопленням не тільки особливо обдарованих, але й майже всіх дітей, тобто, вводячи дитину в казковий світ мистецтва, ми непомітно для неї розвиваємо її уяву і здібності.

У зарубіжній та вітчизняній психології розгляд уяви як самостійного психічного процесу було запропоновано Л.С.Виготським та О.В.Запорожцем. Таке розуміння уяви має принципове значення для вирішення питання про розвиток цього психічного процесу з віком, даючи можливість критично віднестися до позицій окремих авторів (Д.Дьюн, В.Штерн), які розглядають уяву дитини як багатшу та оригінальнішу у порівнянні із творчістю дорослого.

Л.С.Виготський доводить, що уява одержує найбільший розвиток у дошкільному віці, починаючи складатися в ігровій діяльності і одержуючи свій подальший розвиток і втілення в найрізноманітніших видах діяльності (образотворчій, конструктивній, музичній тощо).

Що ж являє собою творчість? За визначенням Є.А.Дубровської та С.А.Козлової “Творчість – це свідома, цілеспрямована, активна діяльність людини, спрямована на пізнання дійсності, створююча нові, оригінальні предмети, які ніколи раніше не існували, твори для удосконалення матеріального і духовного життя суспільства”.

Багато психологів давали свої визначення поняття творчості, але всі вони зводилися до того, що творчість є діяльністю людини, яка створює щось нове, оригінальне.

Ще в кінці ХІХ ст. дитяча творчість почала привертати до себе увагу вчених всіх напрямів: психологів, педагогів, мистецтвознавців різних країн. Це було обумовлено розвитком науки і культури, виникненням нового напряму психології – дитячої психології. Дитячий малюнок розглядався в якості об’єкта для вивчення психології дітей. За кордоном стали появлятися праці із психології дитинства, в яких зачне місце відводилося аналізу дитячого малюнка (Д.Сюллі, Н.Браунінг, Р.Лампрехт та ін.). Італійський мистецтвознавець Коррадо Річчі був першим автором, який присвятив свою працю “Діти-художники” (1887) психологічному аналізу дитячих малюнків. Вивчивши велику кількість дитячих робіт, він дав характеристику зображувальної творчості діте. В основу його дослідження було покладено ідеалістичне розуміння шляхів дитячої творчості. К.Річчі також був прихильником біологізаторської теорії спонтанного розвитку, тобто він переоцінював творчі здібності дітей. Дитяча творчість як твори мистецтва для нього і його послідовників мала більшу цінність, ніж роботи дорослих.

На основі біогенетичної теорії розвиток дитячої творчості ототожнювався із розвитком первісної людини. Деякими дослідниками ігнорувалася своєрідність образотворчої діяльності і дитячий малюнок сприймався як певна сходинка, яка передувала оволодінню мовою, як особливий вид ігрової діяльності.

Всі ці дослідження не виявляли справжньої суті своєрідності дитячої творчості і в більшості випадків вимагали відмови від активного керівництва ним, невтручання в процес дитячої творчості, який ніби-то передбачений внутрішніми біологічними законами.

Одночасно із появою зарубіжних теорій розвитку дитячої зображувальної творчості інтерес до дитячого малюнка виник і в Росії. На початку 1900-х років у Москві стали з’являтися статті, читатися лекції про художнє виховання, і вже у 1911 р. була перекладена на російську мову книга К.Річчі “Діти-художники”.

Виходять у світ праці вчених, присвячені дитячій зображувальній діяльності (Л.Т.Оршанського, А.А.Рибнікова, К.М.Лепілова, Ф.І.Шмідта).

Зарубіжні ідеї біогенетизму мали певний вплив і на таких вчених, як А.В.Бакушинський, К.Н.Вентцель, Ф.І.Шмідт. Проголошуючи спонтанність розвитку дитячої творчості, вони виступали проти навчання дітей малювання, бо вважали, що дітям вчитися нічому.

Л.С.Виготський вважав, що діяльність людини може бути поділена на два види:

відтворюючу (репродуктивну);

комбінуючу (творчу).

Репродуктивна діяльність пов’язана з нашою пам’яттю, вона відтворює, воскрешає сліди із попередніх вражень, а комбінуюча або творча – це така діяльність, коли людина уявляє що було б, якби ... Творча діяльність у психології називається уявленням або фантазією. Таким видом діяльності створені науки і мистецтво, всі винаходи людської цивілізації, самі форми життя