Недбале формування запитань, зневага до їх деталізації, непослідовність призводять до того, що чимало доказових фактів, відомих свідку, можуть випасти з поля зору слідчого і суду, оскільки свідок або не згадає про них, або передасть Їх із викривленням.

Під час допиту свідка не допускаються навідні запитання, тобто такі, у формулюванні яких є очікувана, бажана відповідь. Наприклад, запитання "Чи не був обвинувачуваний у костюмі чорного кольору?" є неправильним. Запитання ж у такій формі: "Як був одягнутий обвинувачуваний?" — буде правильне, не навідне. Навідні запитання неприпустимі тому, що вони підказують, навіюють свідку відповідь, і свідок у цих випадках говорить не про те, що він сам бачив, знає чи пам'ятає, а повторює те, що йому було підказане навідними запитаннями.

Важливе значення під час допиту свідків має правильна постановка запитань додаткових, уточнюючих, тих, що нагадують, та інших запитань.

Просте судження, види і структура

Прості судження, залежно від того, що вони відображають — властивість чи відношення, поділяються на атрибутивні судження та судження із відношенням.

Атрибутивним судженням називається таке судження, у якому стверджується або заперечується належність предмету визначеної властивості чи ознаки.

Приклади атрибутивних суджень: "Цукор солодкий"; "Норми права мають примусовий характер"; "Суд не утворює нового права" тощо.

Структура атрибутивних суджень, у яких стверджується належність предмету певної властивості, виражається формулою S є Р. Атрибутивні судження, у яких заперечується належність предмету певної властивості, мають формулу S не є Р.

Атрибутивні судження можна тлумачити і як судження належності предмету властивості, і як судження належності предмета до класів предметів. Так, судження "Дарування є угода" можна розглядати і як судження, включаючи "дарування" до класу "угод", і як судження належності, підходити до дарування як до такого правовідношення, котре має властивість "бути угодою".

Судження із відношенням — це судження, що відображає відношення між окремими предметами або їхніми ознаками,

Прикладами таких суджень є; "Київ західніше від Харкова"; "Київ більший за Львів".

Судження відношення виражають найрізноманітніші відношення між предметами і явищами: часові, просторові, відношення за якістю, кількістю, формою, тотожності, протилежності тощо. Тому у практиці мислення ми стикаємося із найрізноманітнішими судженнями відношення.

Структура суджень із відношеннями може бути виражене формулою aRb. Тут a і b позначають поняття про предмети, а R – відношення між ними. Читається ця формула так:

"Між предметами а і b існують відношення R". Якщо відношення існують не між двома, а між трьома предметами, то структуру судження записують так: "(а, b, с)R". Приклади таких суджень: "Полтава знаходиться між Києвом і Харковом"; "Микола і Петро — брати обвинувачуваного у справі К" і т. д. Судження про відношення, як і будь-яке судження, має суб'єктно-предикативну структуру. Предмети а і b, про які йдеться у судженні,— це суб'єкт судження, а відношення R, що їх пов'язує,— предикат. Отже, предикат є відношення. Але оскільки властивість притаманна окремим предметам, а відношення мають місце між двома, трьома і більше предметами, то предикати бувають одномісними і багатомісними. Предикат, який відображає властивість, називається одномісним, а ті, що виражають відношення — багатомісними предикатами. Останні можуть бути двомісними — у судженнях, які мають структуру (а, b)R; тримісними, коли судження мають структуру (а, b, с)R і т. д.

Особливий клас простих суджень утворюють судження існування. Судження існування (екзистенціальні судження — від латинського слова ехistentia — існування) — це такі судження, в яких утверджується чи заперечується сам факт існування або не існування предмета. Наприклад: "Матерія існує" "Світ існує", "Безпричинних явищ не буває", "Право окремо від держави не існує", "Існує незакінчений замах" тощо. Суб'єктом цих суджень є те, про що йдеться у судженні ("матерія", "світ", "право"), предикат виражений словом "існує". Зв'язка чітко не виражена словами ("є", "не є"), але це не означає, що вона відсутня. Структура цих суджень може бути виражена формулою: "S є Р", "S не є Р".

Особливість судження існування полягає в тому, що воно відбиває не зв'язок предмета з його ознакою і не відношення між предметами, а сам факт буття чи небуття якогось предмета або явища, інформує про те, що щось існує чи не існує.

Категоричні судження, їх види

Категоричним судженням є судження, в якому щось стверджується чи заперечується у безумовній формі. Наприклад: "Петренко — студент", "Злочин є діяння суспільне небезпечне", "Купівля-продаж є договір" тощо.

Категоричне судження є судження атрибутивне, в ньому стверджується чи заперечується належність предмету певної властивості або ознаки. Категоричні судження поділяються на види за якістю та кількістю.

За якістю судження бувають ствердні і заперечні.

Ствердним називається судження, яке відбиває наявність У предмета якоїсь ознаки. Наприклад; "Злочин є діяння суспільне небезпечне", "Норми права мають примусовий характер" і т. д. Ствердне судження має таку формулу: S