Наприклад: “Деякі письменники – лауреати; отже, деякі лауреати – письменники”.

Означені часковоствердні судження, в котрих S не розподілене, а Р розподілене, обертаються в загальні ствердні судження.

Наприклад: “тільки деякі юридичні угоди – договори; отже усі договори – угоди”. Схема:

Тільки деякі S є Р Усі Р є S.

Розрізняються два види обернення умовних суджень: контрпропозицію і конверсію.

Контрпропозиція – це висновок нового судження, в якому заперечується підстава і наслідок вихідного умовного судження, а потім наслідок стає підставою, а підстава – наслідком оберненого судження. Наприклад: “якщо угода не відповідає умовам закону, то вона не дійсна; отже, якщо угода визнана дійсною, то вона відповідає закону”.

Якщо А, то В. Отже, якщо не В, то не А.

Конверсія умовних суджень полягає в тому, що наслідок вихідного судження робиться основою, а основа – наслідком вивідного судження. Наприклад: ”Якщо межі необхідної оборони не перевищені, то відповідальність не настає; отже, якщо кримінальна відповідальність за заподіяння при необхідній обороні не настає, то межі необхідної оборони не перевищені”.

Якщо А, то В. Отже якщо В, то А

Протиставленням предикату називається висновок такого нового судження, суб’єктом котрого є поняття, що суперечить предикату вихідного судження, а предикатом – суб’єкт вихідного судження. Наприклад: “Будь-який злочин є діяння суспільно небезпечне; отже, жодне не суспільно небезпечне діяння не є злочином”.

S є Р

отже, Не Р не є S

Загально ствердне судження за допомогою протиставлення предикату перетворюється в судження загально суперечне: Всі S є Р Жодне не Р не є S.

Наприклад: “всі вовки – хижі тварини, жодна нехижа тварина не є вовком”.

Загальнозаперечне судження перетворюється в частковоствердне:

Жодне S не є Р деякі Р є S.

Наприклад: “Жоден свідок не може бути суддею” за допомогою протиставлення предикату переходить у судження “Деякі судді не є свідками”.

Частковоствердне судження перетворюється під час протиставлення предикату в частковоствердне:

Деякі S не є Р деякі не Р є S.

Наприклад: “Деякі студенти не є відмінниками, отже деякі не відмінники студенти”.

Характеристика дедуктивних умовиводів

Дедуктивним (від латинського слова deductio – виведення) називається умовивід, у якому робиться на підставі класу в цілому. Дедукція є логічним засобом конкретного , одиничного на основі знання загального.

Механізм дедуктивного умовиводу полягає в поширенні загального положення на окремий випадок, у підведенні часткового випадку під загальне правило.

Щоб дійти до дедуктивного висновку, необхідно мати подвійне знання, засновки:

засновок, що має загальне положення або правило, під яке підводиться частковий випадок;

засновок, у якому йдеться про окремий предмет або частковий випадок, який підводиться під загальне положення.

До загальних положень відносяться закони науки, аксіоми, наукові положення, в котрих міститься знання загального. У юридичній практиці – це норми права (статті кодексів, законодавчих актів), положення правових наук, керівні вказівки органів суду, прокуратури .

Дедукція дає висновки достовірні. У цьому перевага її над іншими методами умовиводів. Якщо засновки дедуктивного методу частинні і правильно пов’язані, ------то висновок буде неодмінно істинним.

Дедуктивні методи з вірогідними засновками широко використовують у судовій практиці під час побудови судових версій.

У залежності від того, з яких суджень складається дедуктивний умовивід, розрізняють такі види дедуктивних умовиводів: категоричний силогізм, умовні силогізми, розподільні силогізми.

Категоричним силогізмом називається такий дедуктивний умовивід, у якому обидва засновки є категоричними судженнями.

Категоричний силогізм складається з трьох суджень: двох засновків і висновку. Поняття, які входять до складу кожного судження, називаються термінами. У категоричному силогізмі виділяють три терміни: менший, більший і середній.

Термін, який займає місце суб’єкта у висновку називається меншим, позначається буквою S.

Термін, який займає місце предиката у висновку, називається більшим терміном, позначається буквою Р.

Більший і менший терміни називаються крайніми термінами.

Середнім терміном називається поняття, яке входить до обох засновків і відсутнє у висновку, позначається М.

Середній термін (М) виконує роль сполучної ланки між більшим і меншим термінами, що дає змогу із двох суджень вивести третє судження.

До кожного засновку категоричного силогізму входять по два терміни: середній і один крайній. У залежності від того, який із крайніх термінів (більший чи менший) вводять до засновку, розрізняють більший і менший засновки. Більшим засновком категоричного силогізму є загальне положення або правило, а меншим – судження про конкретний предмет.

Аксіома силогізму – це положення, яке обґрунтовує правомірність висновку із засновків категоричного силогізму.

Все, що стверджується (або заперечується) про клас предметів, може стверджувати ( або заперечувати) про кожен предмет даного класу.

Ознака ознаки речі є ознака самої речі; те, що суперечить ознаці речі, суперечить самій речі.

Для того, щоб із істинних засновків можна було б отримати істинний висновок, необхідно дотримуватись правил силогізму.

У кожному силогізмі має бути тільки три терміна – не більше і не менше.

Середній термін має бути розподіленим хоча б у одному із засновків.

Термін, не розподілений у засновку, не може бути розподілений у висновку.

Із двох заперечних засновків не можна зробити ніякого висновку.

Якщо один засновок суперечний, то й висновок має бути суперечним.

Із двох часткових засновків не можна зробити ніякого висновку.

Якщо один із засновків частковий, то й висновок має бути частковим.

Категоричний силогізм має різні види, котрі називаються фігурами силогізму, котрі відрізняються одна від одної розташуванням середнього терміна в засновках.

У першій фігурі середній термін займає місце суб’єкта у більшому засновку і предиката – в меншому.

Схема першої фігури:

Перша фігура силогізму має такі особливі правила:

Більший засновок має бути судженням загальним;

Менший засновок – судженням ствердним. Модуси: ААА, АІІ, ЕАЕ, ЕІО.

Перша фігура силогізму – найтиповіша. Класична форма дедуктивного умовиводу. За першою фігурою відбувається