КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з “Логіки”

на тему: “Індуктивні умовиводи”

Пізнання в будь-якій області науки і практики починається з емпіричного пізнання. У процесі спостереження однотипних природних і соціальних явищ фіксується увага на повторюваності в них визначених ознак. Стійка повторюваність наводить на думку, що кожний з таких ознак є не індивідуальним, а загальним, властивим усім явищам визначеного класу. Логічний перехід від знання про окремі явища до знання загальних відбувається в цьому випадку у формі індуктивного висновку чи індукції (від латинського inductio — «наведення»).

Індуктивним називається умовивід, у якому на підставі приналежності ознаки окремим предметам, частинам деякого класу роблять висновок про його приналежність класу в цілому.

В основі логічного переходу від посилок до висновку в індуктивному висновку лежить підтверджуване тисячолітньою практикою положення про закономірний розвиток світу, загальному характері причинного зв'язку, прояві необхідних ознак явищ через їхню загальність і стійку повторюваність. Саме ці методологічні положення виправдують логічну заможність і ефективність індуктивних висновків.

Основна функція індуктивних висновків у процесі пізнання -генералізація, тобто одержання загальних суджень. По своєму змісту і пізнавальному значенню - ці узагальнення можуть носити різний характер — від найпростіших узагальнень повсякденної практики до емпіричних узагальнень у науці універсальних суджень, що виражають загальні закони.

Історія науки показує, що багато відкриттів у мікроекономіці були зроблені на основі індуктивного узагальнення емпіричних даних. Індуктивна обробка результатів спостережень передувала класифікації попиту та пропозиції. Індуктивним узагальненням зобов'язані багато гіпотез у сучасній науці.

Повнота і закінченість досвіду впливають на строгість логічного проходження в індукції, визначаючи, у кінцевому рахунку, демонстративність та недемонстративність цих висновків.

У залежності від повноти і закінченості емпіричного дослідження розрізняють два види індуктивних умовиводів: повну індукцію і неповну індукцію. Розглянемо їхні особливості.

Повна індукція

Повна індукція — це умовивід, у якому на основі приналежності кожному елементу кожній частині класу визначеної ознаки роблять висновок про його приналежність класу в цілому.

Індуктивні умовиводи такого типу застосовуються лише в тих випадках, коли мають справу з закритими класами, число елементів у яких є кінцевим і легко доступним для огляду. Наприклад, число держав у Європі, кількість промислових підприємств у даному регіоні, число нормальних предметів у цьому семестрі і т.п.

Представимо, що перед комісією поставлена задача перевірити знання такої найцікавішої дисципліни як логіка у даній групі. Відомо, що в її склад входить 25 студентів. Звичайний спосіб перевірки в таких випадках — аналіз знань кожного з 25 студентів. Якщо виявиться, що усі вони знають предмет, то тим самим можна зробити узагальнюючий висновок: усі студенти відмінно знають логіку.

Виражена в посилках цього умовиводу інформація про кожен елемент в кожній частині класу служить показником повноти дослідження і достатньою підставою для логічного переносу ознаки на весь клас. Тим самим висновок в умовиводі повної індукції носить демонстративний характер. Це означає, що при істинності посилок висновок у висновку буде необхідно щирим.

В одних випадках повна індукція дає стверджувальні висновки, якщо в посилках фіксується наявність визначеної ознаки кожного елемента частини класу. В інших випадках висновок може виступати як негативне судження, якщо в посилках фіксується відсутність визначеної ознаки у всіх представників класу.

Демонстративність повної індукції дозволяє використовувати цей вид умовиводу в доказовому міркуванні. Застосовність повної індукції в міркуваннях визначається практичною перелічувамістю в безлічі явищ. Якщо неможливо охопити весь клас предметів, то узагальнення будується у формі неповної індукції.

Неповна індукція. Популярна індукція

Неповна індукція — це умовивід, де на основі приналежності ознаки деяким елементам частинам класу роблять висновок про його приналежність класу в цілому.

Неповнота індуктивного узагальнення виражається в тім, що досліджують не всі, а лише деякі елементи частини класу. Логічний перехід у неповній індукції від деяких до всіх елементів частин класу не є задовільним. Він виправдовується емпіричними підставами — об'єктивною залежністю між загальним характером ознак і стійкою їхньою повторюваністю в досвіді для визначеного роду явищ. Звідси широке використання неповної індукції в практиці. Так, наприклад, під час реалізації визначеного товару укладають попит, ринкову ціну й інші характеристики великої партії цього товару на основі перших вибіркових постачань. У виробничих умовах по вибіркових зразках укладають про якість тієї чи іншої масової продукції, наприклад, нафти, металевого листа, дроту; молока, круп, борошна — у харчовій промисловості.

Індуктивний перехід від деяких до усіх не може претендувати на логічну необхідність, оскільки повторюваність ознаки може виявитися результатом простого збігу.

Тим самим для неповної індукції характерно ослаблене логічне проходження — щирі посилки забезпечують одержання не достовірного, а лише проблематичного висновку. При цьому виявлення хоча б одного випадку, що суперечить узагальненню, робить індуктивний висновок неспроможним.

На цій підставі неповну індукцію відносять до правдоподібного (недемонстративного) умовиводу. У таких умововиводах - висновок випливає з щирих посилок з визначеним ступенем ймовірності, що може коливатися від малоймовірної до дуже правдоподібної.

Істотний вплив на характер логічного проходження у висновках; неповної індукції робить спосіб добору вихідного матеріалу, що виявляється в методичності систематичності формування посилок індуктивного умовиводу. По способі добору розрізняють два види неповної індукції: (1) індукцію шляхом перерахування, що одержала назву популярної індукції, і (2) індукцію шляхом добору, що називають науковою індукцією.

Популярною індукцією називають узагальнення, у якому шляхом перерахування встановлюють приналежність ознаки деяким