Магомет любив самітність і благочестиві міркування, часто віддалявся в сусідні з Меккою гори; був знайоми із основами іудаїзму і християнства, з поглядами аравійських монотеістів-ханифів. Коли Магомету було близько 40 років, під час одного з періодів самоти йому стали являтися видіння, а потім - вислови ззовні, пізніше записані по пам'яті з його слів і мусульман, що склали священну книгу - Коран.

Спочатку Магомет злякався “одкровень, що почалися,”, але потім упевнився, що його обрано божеством як посланника (расул) і пророка (наби), щоб нести людям слово боже. Перші “одкровення”, які Магомет намагався передати своїм родичам, проголошували велич єдиного і єдиного бога Аллаха, відкидали розповсюджене в Аравії багатобожжя, попереджали про прийдешнє відродження мертвих, Дні суду і покарань у пеклі усіх, хто не вірує в Аллаха.

Проповідь Магомета була зустрінута в Мецці з глузуванням, однак поступово довкола нього зібралася група прихильників, частиною зі знатних пологів, частиною - з низів мекканського суспільства. Мекканська верхівка почала переслідувати і пригноблювати послідовників Магомета - мусульман. Сам Магомет знаходився під захистом свого роду і його голови - Абу Таліба, багато хто з мусульман, рятуючись від гонінь виїхали з Мекки в Ефіопію. Проповідь Магомета, що нібито передавала пряму мову Аллаха, у цей час доводила всемогутність Аллаха, що часто іменувався Милостливим (Рахман), його велич, повну залежність від нього людини. При цьому Магомет відсилав слухачів до відомим їм історіям про пророків минулого і про загиблі древні народи. Коран як би показував, що пророцтво Магомета - явище відоме і можливе і що неслухняність пророку завжди вело до покарання невіруючих.

У якийсь момент (близько 618-620 р.) виникла можливість компромісу з мекканцями. Магомет нібито погодився визнати особливе положення при Аллаху шанованих у Мецці богинь - ал-лат, ал-'уззы і Манат, а мекканці - пророчу місію Магомета і перше місце Аллаха серед богів. Однак примирення, що порушувало головний принцип нового навчання - строге єдинобожжя, не відбулося, і боротьба загострилася. Тим часом вмерла Хандиджа, вмер Абу Таліб. Магомет позбавився значної частини моральної підтримки і захисту. Ставши главою роду Абу Лахаб відмовив Магомету в заступництві.

Магомет став шукати прихильників поза Меккою. Він звертався з проповідями до людей, які приїзджали в місто по торгових справах, зробив у безрезультатних пошуках притулку поїздку в Та'іф. Нарешті, близько 620 року він вступив у таємну угоду з групою жителів Йасриба - великого землевласницького оазису приблизно в 400 км. до півночі від Мекки. Живші там язичеські й арабські племена, що прийняли іудаїзм, знаходилися в стані тривалих і заплутаних міжусобиць, з яких вони, за аравійським звичаєм, сподівалися вибратися за допомогою авторитетного і безстороннього третейського судді. Як такого суддю вони і запросили Магомета, визнавши його пророчу місію як основу його авторитету.

Спочатку більшість мекканських мусульман, а потім і сам Магомет переселилися в Йасриб. Він прибув туди 12 чи 18 раби' I, тобто 24 чи 22 вересня 622 року. З першого місяця (ал-мухаррам) цього року мусульмани (при 'Умаре I) стали відраховувати роки нової ери за хиджрею, тобто по році переселення Магомета і Мекки в Йасриб, що став називатися Мажинат ан-набі (“місто Пророка”) чи просто ал-мадіна (Медина).

Магомет перетворився з простого проповідника в політичного лідера громади, що включала спочатку не тільки мусульман. Поступово встановлюється його єдиновладдя в Медині. Головною опорою Магомета були мусульмани, які прийшли з ним із Мекки - мухаджири і мединські мусульмани - ансари. Магомет сподівався також знайти релігійну і політичну підтримку в іудеїв Йасріба, він навіть підкреслено обрав киблою Єрусалим. Однак вони відмовилися визнати в Магометі месію з неіудеїв, більш того висміювали пророка Аллаха і навіть вступили в контакти з ворогами Магомета - мекканцями. До них приєдналися і частина інших йасрібців з язичників, іудеїв і християн, що спочатку охоче прийняли іслам, але потім виступили проти Магомета. Ця внутрішня мединська опозиція неодноразово засуджується в Корані під ім'ям “лицемірів” (мунафікун)

Внутрішнє розмежування допомогло розвитку уявлення про іслам як про окрему релігію, посиленню її аравійських рис. Магомет все ясніше говорить про особливу роль ісламу, про себе як про останнього пророка - “печатки пророків”, іудеї і християни порицаються як погані віруючі, іслам проявляє виправлення допущених ними перекручувань волі Аллаха. У противагу суботі встановлюється особливий мусульманський день загальної молитви - п'ятниця, з'являється святість ал-ка'бы і першорядному значенні паломництва до неї. Вона стає головною святинею ісламу, до неї що моляться починають звертатися під час молитви (кибла).

У Медині будуються перша мечеть, будинок Магомета, встановлюються основи мусульманського ритуалу - правила молитви, обмивання, посади, заклику до молитви, зборів на благочестиві нестатки і т.д. У проповідях Магомета стали фіксуватися правила життя громади - принципи спадкування, розподілу майна, одруження. З'являються заборони на вино, свинину й азартні ігри. Починає особливо виділятися положення Магомета як