Перший етап — розгляд заявки на отримання кредиту. Для отримання кредиту позичальник подає в банк обгрун-товане клопотання (заяву), в якому зазначає - цільове спря-мування кредиту, його суму, строк використання, конкретні дати його повернення, характеристику проекту, який кре-дитується, та економічний ефект від його здійснення, тех-ніко-економічне обґрунтування розрахунком прогнозу над-ходжень від його реалізації, копії контрактів, договорів що-до проекту.

На цьому етапі найбільшу увагу слід приділити цільо-вому призначенню кредиту. У разі виявлення нецільового використання кредитний працівник обов'язково повинен:

1. Скласти акт про факт порушення кредитного договору (оскільки цільове використання кредиту - це принцип бан-ківського кредитування і умова, яка передбачається в креди-тній угоді, згідно Положення НБУ «Про кредитування»).

2. Доповісти керівнику банку про наявність факту по-рушення кредитного договору.

3. Повідомляє позичальника про необхідність достроко-, вого повернення і погашення кредиту, використаного не за цільовим призначенням.

4. Ставить до відома позичальника про суму штрафу за нецільове використання кредиту.

Другий етап — це вивчення кредитоспроможності клієн-та й оцінка ризику майбутньої позики.

Із розвитком ринкових відносин виникла необхідність принципово нового підходу банків до визначення плато-

спроможності і кредитоспроможності позичальника. Вод-ночас зазначимо, що банківські заклади застосовують без-ліч різноманітних методик оцінки з певною системою кое-фіцієнтів.

За даною методикою визначається в балах рейтинг по-зикодавця. До першого к^Іасу відносяться позичальники, які за підсумком набрали від 100 до І 50 балів. До цих пози-чальників банки застосовують пільговий кредитний меха-нізм, тобто відкривають їм пряму кредитну лінію, встанов-люють скидки з процентних ставок, регулюють умови кре-дитного договору на користь клієнта.

До другого класу відносяться позичальники, які за оцін-кою кредитоспроможності набрали від 151 до 250 балів. За цією позицією банк повинен зосередити увагу на структурі ліквідних активів. Якщо питома вага запасів і готової проду-кції-перевищує'50: відсотків, то до цих позичальників слід застосовувати визначені прийоми захисту від виникнення ризику неповернення позики в строк, а саме: укладення до-говору страхування, встановлення плаваючої процентної ставки тощо. Це викликано тим, що нині даний вид ліквід-них активів практично неможливо реалізувати за короткий строк у зв' язку з проблемами зі збутом продукції.

До третього класу відносять підприємства, які набрали від 251 до 300 балів, як правило, банк відмовляє таким по-зичальникам у кредиті або ж застосовує жорсткі вимоги до дії кредитної угоди.

Третій етап — це прийняття рішення про доцільність видачі позики та вибір конкретної форми її надання.

На даному етапі банк-кредитор повинен визначити чи доцільно видати кредит своєму позичальнику, звернувши увагу на якість параметрів розвитку даного позичальника. Це означає, що банківська позика повинна надаватись саме тим господарствам, у продукції, роботах чи послугах яких суспільство зацікавлене найбільше.

Четвертий етап - оформлення кредитної угоди, де ос-таточно визначаються всі умови кредитування.

Звичайно найбільш відповідальний цей етап для юристів банку, які несуть відповідальність щодо правильного право-вого оформлення і змісту кредитного договору. Тут важливо, щоб договір не був формальним, а дійсно містив заходи по попередженню прострочення плажетів по основному боргу і відсоткам за кредит; в правовому відношенні кредитна угода повинна забезпечити повернення виданої позики.

І, звичайно, особливої уваги заслуговує етап кредиту-вання по забезпеченню повернення кредиту, використовуючи форми забезпечення, передбачені законодавством Ук-раїни. Це - застава, порука та гарантія, штраф (пеня), стра-хування.

Без забезпечення кредит може надаватись лише в тих випадках, коли джерело погашення позички надійне. В ін-ших випадках треба досить уважно провести економічний та юридичний аналіз операції, стану і можливостей пози-чальника.

. Потрібно вдосконалювати правову базу, щоб розшири-ти структуру кредитів. Оскільки, через відсутність чинного законодавства в Україні не застосовуються такі види забез-печення, як земля, іпотека та ін. Цьому причина відсутність єдиного реєстру заставленого майна та відпрацювання ме-ханізму його реалізації у разі визнання клієнта неспромож-ним повернути позичку.

Отже, для того, щоб вдосконалити кредитні відносини в Україні потрібно:

1. Створити дійовий механізм застави майна, для чого: вдосконалити процедуру реалізації майна, звільнити від податку на додану вартість, на прибуток частину коштів (у розмірі неповернутої суми кредиту), одержаної від реаліза-ції заставленого майна.

2. Проводити кредитування у межах наявних у банку кредитних ресурсів, а всі питання, пов'язані з кредитуван-ням, повинні вирішуватись виключно на договірній основі.

3. Дотримуватись вимог Положення «Про кредитуван-ня», зберігаючи принципи кредитних операцій.

4. Дотримуватись Закону України «Про заставу» (угоди повинні нотаріально засвідчуватись відповідно до вимог закону).

5. Надання кредитів повинно належним чином оформ-лятись кредитним договором.

Виконання зобов'язань. Тобто страхування кредитів відрізняється від інших видів страхування. Оскільки, пра-вовий аспект домінує, страхування кредитів визнано особ-ливою формою страхового захисту -страхування від збит-ків на випадок невиконання вимог, тобто відповідальності 'позичальника.

Найважливіші моменти у страхуванні: міра відпові-дальності, встановлення страхового випадку та визначення страхового відшкодування. Це обов'язкові атрибути стра-хового договору.

Відповідальність виникає з настанням страхового випад-ку, в результаті якого з'являється ризик неплатоспроможно-сті. Страховим випадком при страхуванні відповідальності

позичальника вважається непогашення кредиту та несплата відсотків у термін, обумовлений кредитним договором.

За рубежем практикують дві основні форми кредитного страхування —страхування власне кредитів (делькреде-ре) та страхування застави під отримані кредити (кауційне). Розглянемо першу з нихХдив. схему 11).

Відносини контрагентів при страхуванні ризику неповернення кредиту (делькредере страхування)

Страхувальник (як правило, цей банк застрахова-ний) безпосередньо захищає власні інтереси, застосовуючи механізм страхування.

Відносини сторін характеризуються такими ознаками:

Страхувальник (банк):

- отримує страхове відшкодування збитків у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань;

- бере на себе частину відповідальності (близько 20%);

-зобов'язується кредити, які страхуються, позичати під звичайні відсотки.

Страховик (страхова компанія):

- застосовує санкції при