порушенні страхувальником зобов'язань (аж до повної відмови виплатити відшкодуван-ня при страховому випадку);
- пропонує форму договору, як правило, це так зване «загальне покриття» страховим захистом;
- залишає за собою право перевірки і самостійно прийма-ти рішення щодо запропонованих до страхування ризиків;
- переймає право регресу до кредитоотримувача.
Другою формою страхування кредитів (див. схему 12) передбачено, що страхувальник-боржник захищає право свого кредитора чи вірителя (котрі фактично становлять застраховану сторону). У випадку заставного (гарантійно-го) страхування боржник є страхувальником, а застрахова-ним, як правило, виступає кредитор.
Відносини контрагентів при заставному (гарантійному) страхуванні
Примі т к а: Сума платежів = погашення кредиту + відсоток за кредит + + страхові внески.
Схема 12.
Кожна з форм — делькредере чи заставна — безумовно, має бути представлена конкретними видами страхування, зміст яких визначають умови надання кредитів. Але попри відмінності техніко-організаційного здійснення страхових операцій їх економічний сенс один: в усіх випадках креди-тного страхування йдеться про захист кредиторів від імові-рних втрат.
Страхування кредитів як новий вид захисту на україн-ському ринку практикується порівняно недавно (від почат-ку 90-х років) у таких двох варіантах:
а) добровільне страхування ризику непогашення креди-тів;
б) добровільне страхування відповідальності пози-чальника за непогашення кредитів (страхувальником тут є боржник, який страхує кредит на користь свого креди-тора).
^ Докладніше розглянемо перший варіант, коли страху-вальник-банк по укладенні кредитного договору може само-стійно застрахувати надану позику, підписавши зі страховою компанією угоду про добровільне страхування кредитного ризику. В цьому випадку сума страхових внесків враховує-ться при встановленні ставки відсотка за кредит. За логікою пов'язаних інтересів ініціаторами таких страхових операцій повинні бути банки як шукачі страхового захисту. За харак-
тером ця операція аналогічна страхуванню від нещасного
випадку, яким, власне, і є неповернення кредиту.
У вітчизняній практиці перший варіант страхування по-ки що не дуже популярний. Головна причина в тому, що комерційні банки ще побоюються використовувати страху-вання кредитів як основну форму захисту від ризиків бан-ківської діяльності. Без страхового аудиту, широкого висві-тлення в економічній пресі балансів, фінансових звітів страхових компаній цілком виправдано може виникнути сумнів щодо платоспроможності. З іншого боку, через над-мірно високі страхові премії підвищуються страхові плате-жі, а отже, й витрати виробництва, що, врешті, обертається підвищенням цін на товари й послуги.
Не сприяє поширенню цього варіанта страхування й ускладнена процедура оформлення страхового договору. Вона потребує від банків як звичайної рутинної роботи, так і дуже відповідальної аналітичної, коли доводиться узго-джувати страхові тарифи., характер відповідальності, нада-вати страховику документи, необхідні йому для відкриття регресного позову до боржника тощо.
Дещо простішим щодо процедури є страхування відпо-відальності позичальника за непогашений„кредиту, оскіль-ки страховий поліс розглядається як різновид гарантійного документу страхової компанії банку за фінансовими зо-бов'язаннями до його кліентів-позичальників. Цей варіант страхування може забезпечити повернення кредиту і сплату* відсотків лише в випадку, коли страхова фірма згодна і спроможна виплатити страхову винагороду. Для цього бан-ку необхідно через позичальника одержати від страхової компанії і розглянути такі документи:—
свідоцтво про державну реєстрацію;—
статут і установчі документи;—
ліцензію на проведення страхової діяльності з перелі-ком видів страхування, у тому числі й страхування відпові-дальності;—
правила (умови) страхування, затверджені у передба-ченому статутом порядку;—
договір добровільного страхування відповідальності за типовою формою;—
страховий поліс (свідоцтво або сертифікат)за типо-вою формою.
На платоспроможність страхової компанії в цілому вка-зує наявність перевищення фактичного розміру ЇЇ вільних активів над пасивами. Проте не завадить конкретно про-аналізувати можливості страхової компанії, спираючись на
оцінку факторів, які забезпечують фінансову стійкість страховика: .......
- власні капітали і резерви, вільні від зобов'язань;
- методологію розрахунку страхових тарифів;
- збалансованість страхового портфеля;
- величину страхових резервів (чи вони адекватні обся-гам зобов'язань);
- розміщення страхових резервів (із дотриманням прин-ципів їх диверсифікації, повернення, ліквідності та прибут-ковості);
- можливості перестрахування.
За результатами аналізу всіх поданих матеріалів з ура-хуванням внесених банком поправок укладається договір страхування, який подається в банк разом зі страховим полісом.
У випадку підготовки рішення про страхування відпо-відальності за непогашення кредиту і відсотків за ним банк повинен уважно розглянути проект договору добровільного страхування з огляду на виконання таких вимог:
-термін дії договору страхування (угоди) повинен пе-ревищувати кінцевий строк погашення кредиту і відсотків за ним на період, протягом якого страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, охоплюючи термін по-дачі і розгляду заяви;
-договір страхування повинен набути чинності не піз-ніше дати видачі кредиту;
-строк подання страховій компанії заяви про настання страхового випадку повинен бути мінімальним, крім заяви страхувальника, відповідну заяву може подати банк-кредитор;
-дата настання страхового випадку відповідальності страхової компанії за виплату відшкодування має відпові-дати даті погашення кредиту і виплати відсотків. Період, протягом якого проводиться відшкодування, повинен бути мінімальним;
-договір страхування набуває чинності лише після сплати страхувальником усієї суми страхового платежу (премії).
* Страхування здійснюється за рахунок страхувальника: з його рахунку в даному банку списується страхова премія, Взаємовідносини між контрагентами страхової угоди про-ілюстровано.
Недоліком заставної масової форми страхування є те, Що страховик не вступає у безпосередні правові відносини з банком-кредитором, а пов'язаний із ним лише опосеред-ковано. Отже, банк як третя особа втрачає пріоритет при
захисті своїх інтересів. Ситуація ускладнюється ще й тим, що на українському страховому ринку не вироблено за-гальних умов страхування кредитів, які б охоплювали най-суттєвіші норми кожного виду страхування. Тому в по-дальшому страхування кредитів, очевидно, розвиватиметь-ся не лише шляхом удосконалення діючих умов стра-хування відповідальності, на зразок страхування застави, а й через поступове його перетворення у страхування типу делькредере, яке можна буде розглядати як страхування банків-кредиторів від «нещасного випадку» у їхній діяль-ності. Такий страховий захист міг би здійснюватись у ре-жимі коверноту і відзначатися