Розділ 7

Кредитні зобов'язання

^ Поняття кредитних зобов'язань*

^ Правова природа кредитного договору

^ Поняття, сторони і форма кредитного договору

^ Відповідальність сторін за кредитним договором

7.1. Поняття кредитних зобов'язань

У ринковій економіці товарно-грошові відносини обумовлю-ють існування зобов'язань, що пов'язані з наданням на умовах повернення грошей або майна, визначеного родовими ознаками. Це дає можливість поповнювати обігові кошти учасників товар-но-грошових відносин.

Зобов 'язання, які виникають у зв 'язку з наданням грошових кош-тів або інших речей, визначених родовими ознаками, на умовах по-| вернених, називають кредитнимизобов'язаннями. _ _

В юридичній літературі тривалий час ведеться дискусія про роль кредитних зобов'язань у цивільних правовідносинах. Одні ав-тори вважають, що кредитні зобов'язання виконують допоміжну функцію, яка пов'язана з обслуговуванням основного зобов'язан--ня-щодо-передачі-май на г-виконаннА робіт, иадан-няюосл-уг {12-;- 6], інші автори вважають кредитні зобов'язання автономними і виді-ляють їх у.конкретні види договірних правовідносин [7; 9; 11; 15].

Зобов'язання щодо кредитування виникають не тільки тоді, коли є факт надання грошей або майна на умовах повернення, а й тоді, коли сторона основного зобов'язання (купівля-яролаж, підряд та ін.) надала іншій стороні відстрочку виконання зо-бов'язання (сплатити грошові кошти, передати майно, виконати ! роботи, надати послуги).

Є дві основні форми кредиту — грошовий і комерційний [5.

І 421—422; 6, 322—323]. Грошовий кредит — цс відносини щодо пе-редачі грошей або речей, які їх заміняють, у власність боржника із зобов'язанням останнього повернути еквівалентну кількість грошей

і або речей.

Комерційний кредит — це відстрочка виконання зобов 'язання за основним договором (купівля-продаж, підряд, надання юридичних по-\ слуг).

Відповідно до ст. З Закону України «Про банки і банківську {діяльність» операції по залученню та розміщенню грошових і нк.гкідів і кредитів можуїь здійснювати тільки банки. Але питан-ня про те, що тільки банки можуть надавати грошові кредити, на сьогодні є спірним і однозначно не вирішеним у законодавстві. І

Право власника кредитувати інших за рахунок власного май-на або майна, що перебуває в його в повному господарському віданні (оперативному управлінні) випливає з його повноважень І власника, які зазначені, зокрема, у статтях 2, 4, 19, ЗО, 37-39 За-кону України «Про власність». До майна юридичних осіб нале-жать основні фонди та обігові кошти в національній та інозем-них валютах. Це, зокрема, випливає зі статей 1, 22—29, 34, 35, 39 Закону України «Про власність», ст. 10 Закону України «Про під-приємства в Україні», ст. 12 Закону України «Про господарські товариства», ст. ІЗ Закону України «Про товарну біржу».

Отже, надавати грошові кредити в Україні, крім банків, мо-жуть підприємства та інші юридичні особи, незалежно від,орга-нізаційно -правової форми їхньої діяльності і форми власності на їхнє майно.

Визначаючи кредитні відносини банків та інших суГЛ-.юін. слід зазначити, то останні мають право кредитувати тільки за рахунок власних коштів, а банки мають виключне право надава-ти грошові кредити за рахунок як власних, так і залучених коштів (п. 1 ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Такий висновок випливає з тлумачення чинного законодавства.

Деякі фахівці пропонують віднести грошові кредити, які на-даються суб'єктами підприємницької діяльності за рахунок влас-них коштів, до комерційних кредитів [8, 176]. !

І

Підсумовує дискусію щодо форм кредиту проект Цивільного

кодексу України, який визначає дві основні форми кредиту — банківський (ст. 1115) і комерційний (сг. 1118). Відповідно до за-значених норм банківське кредитування здійснюється спецшль- г ним суб'єктом — банком або іншою кредитною організацією.

Банківське кредитування як форма кредиту достатньо висвіт-лене в юридичній літературі [4, 191—212; 16, 232—235]. Ми спи-і нимось на кредитних договорах, які опосередковують відносини банків та інших кредитних організацій по наданню грошових і коштів позичальникам кредитів. ;

і

7.2. Правова природа кредитного договору

* і

Щодо правої природи кредитного договору у фахівців немаї: ! єдиної точки зору. Одні вважають його самостійним договором цивільного права [7, 40-55; 10, 69; 5, 434-437], інші — різнови-дом договору позики [1, 58; 3, 43; 15, 213-218]. Основна теоре- | тична проблема тут пов'язана з реальністю та консенсуальністю ' кредитного договору, а також його односторонністю та двосто- | ронністю. !

На цю проблему дуже влучно вказала Л. Г. Єфимова [8, 182—184]. Розбіжність у поглядах вона пояснює різним підходом до аналізу процедури укладання договору банківського кредиту. Раніше він укладався на підставі подання клієнтом до банку за-яви про надання кредиту разом з документами, які обґрунтову-вали необхідність кредиту. Керуючий установою банку ставив на

заяві підпис про видання кредиту. Прибічники «реальності» кре-дитного договору розглядали підпис про надання кредиту не як акцепт пропозиції клієнта, а як розпорядження внутрішнього ха-рактеру, обов'язкового тільки для конкретного працівника бан-ківської установи. Таким чином, договір вважався укладеним з моменту зарахування грошей на рахунок клієнта і розглядався як реальний.

Прибічники «консенсуальності» договору банківського кре-диту розглядали зазначений підпис керуючого банківською ^ста-новою як акцепт, а отже, сам договір як консенсуальний і дво-сторонній. Таким чином, право вимагати надання кредиту вини-кало у клієнта безпосередньо з моменту здійснення підпису керівником банку.

«Визначення договору реальним і одностороннім, — зазначав Є. Г. Полонський, — привело б нас до визнання того, що банк не має обов'язку перед госпорганами щодо видання кредиту, що ав-томатично тягне,за собою обмеження прав госпоргану» [10, 116].

Слушною є позиція М. М. Агаркова, котру підтримує біль-шість фахівців. Аналізуючи ст. 218 і 219 Цивільного кодексу РРФСР 1922 р., він писав, що вони «регулюють договір про від-криття кредиту у формі позики в складі «попереднього договору про укладення в майбутньому договору-позики» (попередній до-говір позики). Попередній договір позики