Відповідно до ст. 820 Цивільного кодексу Російської Феде-рації, кредитний договір має бути укладений у письмовій формі. Вбачається, що стосовно цього є певні переваги норми ст. 1116 проекту Цивільного кодексу України — адже обов'язкова пись-мова форма кредитного договору дає можливість позичальникові уникати повернення кредиту у разі, якщо кошти фактично бу-дуть надані без належного оформлення договору.

Як і всі інші угоди, кредитний договір має бути підписаний повноважними особами сторін, які його укладають. У зв'язку з цим потрібно враховувати, що статутні документи юридичних осіб часто встановлюють обмеження повноважень керівників при ук-ладанні кредитних угод на значні суми. У літературі з цього при-воду були висловлені думки про те, що підписанняіфедитноґо до-говору особою, яка не має відповідних повноважень, само по собі не тягне визнання кредитного договору недійсним [8, 186].

Зміст кредитного договору. Кредитний договір — це угода, із якої одночасно випливають обов 'язок кредитодазця надати кредит і обов 'язок позичальника повернути грошову суму та сплатити від-сотки на неї.

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбаче-них кредитним договором. Основними із них с: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільовий характер.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповер-нення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Принцип повернення, сг,іроковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк, з відповідною сплатою за його ко-ристування.

Цільовий характер використання передбачає вкладення по-зичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним дого-вором.

Цінною з точки зору прав та обов'язків сторін кредитного до-говору є ст. 1117 проекту Цивільного кодексу України, яка пе-редбачає можливість односторонньої відмови від надання креди-ту кредитодавцем або його одержання позичальником.

Відповідно до ст. 178 Цивільного кодексу України виконан-ня зобов'язання щодо повернення кредиту і сплати відсоткової ставки може бути забезпечене поручительством або гарантією.

При вирішенні спорів,, пов'язаних з відповідальністю поручи-теля (гаранта) перед банком, що надав кредит позичальникові, слід мати на увазі таке.

Підставою для покладання відповідальності за невиконання позичальником зобов'язання за кредитним договором є договір, що укладений між банком (кредитором) та поручителем (гаран-том) у письмовій формі. Відповідно до ст. 191 Цивільного кодек-су України, яка поширюється і на гарантії (ст. 196 Цивільного кодексу України), недодержання письмової форми тягне недій-сність договору поруки (гарантії). Письмова форма цього догово-ру має відповідати вимогам, викладеним у ч. 2 ст. 154 Цивільно-го кодексу України.

Так, одним з доказів укладання договору гарантії є письмове повідомлення банку (лист, телеграма, телетайпограма, телефоно-грама тощо) гарантові про те, що банк приймає від останнього гарантійний лист. Також можна вважати встановленими договір-ні, відносини між банком та гарантом, якщо в договорі банку з позичальником є посилання на надісланий банку гарантійний лксіїі банк пррти цього не заперечив. Якщо в кредитному дого-ворі такого посилання на гарантійний лист немає, слід вважати, що договірні відносини банку і гаранта не встановлені.

Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України у разі не-виконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають пе-ред банком як солідарні боржники, якщо інше не встановлено договором поруки. Отже^кщо^іншого не встановлен6\догово-ром поруки, позичальник кредиту та поручитель несуть перед банком відповідальність за правилами, встановленими стаття-ми 174 та 175 Цивільного кодексу України.

Що ж до гарантії, то чинне законодавство не передбачає со-лідарної відповідальності боржника і гаранта. Відповідно до ст. 191 Цивільного кодексу України гарант зобов'язується перед банком, що надав кредит іншій особі, відповідати за виконання нею свого зобов'язання за 'кредитним договором.

; . -:'*«>»!*.*«.*. г...

Отже, гарант несе субсидіарну відповідальність, І тому банк має право у претензійно-позовному порядку вимагати від гаран-та сплати основної заборгованості позичальника та сум відсотко-вої ставки за наданий кредит тільки за відсутності у боржника грошових коштів, необхідних для належного виконання зобо-в'язання.

Згідно зі ст. 194 Цивільного кодексу України порука або га-рантія припиняється з припиненням забезпеченого ними зобо-

в'язання, зокрема, виконання зобов'язання позичальником (ст. 216 Цивільного кодексу України).

Порука чи гарантія також припиняється, якщо банк протя-гом трьох місяців з дня настання строку зобов'язання позичаль-ником кредиту не пред'явить позову до поручителя або гаранта. Цей строк не може бути змінений угодою сторін або відновле-ний арбітражним судом.

Якщо в кредитному договорі строк виконання позичальни-ком зобов'язання про повернення банку кредиту не зазначений або визначений моментом вимоги банку, то за відсутності іншої угоди відповідальність поручителя (гаранта) припиняється після закінчення одного року з дня укладення договору поруки чи га-рантії (ч. 2 ст. 194 Цивільного кодексу України).

Якщо структурна одиниця одержала від юридичної особи, до складу якої нона входить, належним чином оформлені повнова-ження на укладання від ЇЇ імені договорів гарантії або поруки, то та обставина, що в тексті договору немає посилання на те, що такий договір укладений від імені юридичної особи за наданими повноваженнями, сама по собі не може бути підставою для виз-нання договору недійсним. У таких випадках слід вважати, що договір укладений від імені юридичної особи.

При вирішенні спорів, пов'язаних з вимогами банків про стягнення зі страховика неповернутих позичальником кредиту та відсоткової ставки за наданий кредит, слід мати на увазі таке.

Відповідно до ст. 370 Цивільного кодексу України, ч. З ст. З та ст. 15 Закону України