Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів. З одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання визначеного роду діяльності. З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони поєднуються і підкоряються різним головкомам, міністерствам, асоціаціям. Тут, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як один господарський суб'єкт і між ними не існує конкуренції. Економіка колишнього Радянського Союзу належала до найбільш монополізованих у світі. Домінуючою там була саме адміністративна монополія, насамперед монополія всесильних міністерств і відомств. Більш того, існувала абсолютна монополія держави на організацію і керування економікою, що ґрунтувалася на пануючій державній власності на засоби виробництва.

Економічна монополія є найбільш розповсюдженою. Її поява обумовлена економічними причинами, вона розвивається на основі закономірностей господарського розвитку. Мова йде про підприємців, що зуміли завоювати монопольне положення на ринку. До нього ведуть два шляхи. Перший полягає в успішному розвитку підприємства, постійному збільшенні його масштабів шляхом концентрації капіталу. Другий (більш швидкий) ґрунтується на процесах централізації капіталів, тобто на добровільному чи об'єднанні поглинанні переможцями банкрутів. Тим чи іншим шляхом чи за допомогою обох, підприємство досягає таких масштабів, коли починає домінувати на ринку.

Що є причиною появи і розвитку монополістичних тенденцій? По цьому питанню в економічній літературі існують дві точки зору. Щодо першої, то монополізм трактується як випадковий, не властивий ринковому господарству. Що стосується іншої точки зору - монополістичні утворення визначаються як закономірні. Один із представників такої точки зору — англійський економіст А. Пігу. Він наполягає на тому, що «монополістична влада не виникає випадково». Вона є логічним завершенням стратегії підприємств. Перефразувавши відоме вираження, можна сказати, що всі дороги ведуть до монополії. Ще сформульований А.Смітом принцип економічної вигоди змушує підприємства постійно шукати можливості збільшення своїх прибутків. Однією з них є створення чи досягнення монопольного положення. Таким чином, можна зробити висновок, що монополістичні тенденції в економіці випливають із закону максимізації прибутку.

Іншою рушійною силою дій підприємців у цьому напрямку є закон концентрації виробництва і капіталу. Як відомо, дія цього закону спостерігається на всіх етапах розвитку ринкових відносин. Його рушієм є конкурентна боротьба. Щоб вижити в такій боротьбі, одержати великі прибутки, підприємці змушені вводити нову техніку, збільшувати масштаби виробництва. При цьому з маси середніх і малих підприємств виділяються більш великі. Коли це відбувається то у найбільших підприємців виникає альтернатива: чи продовжувати між собою збиткову конкурентну боротьбу, чи дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту і т.д. Як правило, вони вибирають другий варіант, що приводить до появи змови між ними, що є одним з основних ознак монополізації економіки. Таким чином, напрошується висновок, що поява підприємств-монополістів обумовлена прогресом продуктивних сил, реалізацією переваг великого підприємства над малим.

Сучасна теорія виділяє три типи монополій:

1) монополія окремого підприємства;

2) монополія як угода;

3) монополія, що ґрунтується на диференціації продукту. 

Досягти монопольного положення першим шляхом нелегко, про що свідчить сам факт винятковості цих утворень. Крім цього, цей шлях до монополії можна вважати «порядним», оскільки він передбачає постійне підвищення ефективності діяльності, досягнення переваги над конкурентами.

Більш доступним і розповсюдженої є шлях угоди декількох великих фірм. Він дає можливість швидко створити ситуацію, коли продавці (виробники) виступають на ринку «єдиним фронтом», коли зводиться нанівець конкурентна боротьба, насамперед цінова, покупець виявляється в безальтернативних умовах.

Розрізняють п'ять основних форм монополістичних об'єднань. Монополії монополізують усі сфери суспільного відтворення: безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання. На основі монополізації сфери обігу виникли найпростіші форми монополістичних об'єднань — картелі і синдикати.

Картель — це об'єднання декількох підприємств однієї сфери виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу і комерційну самостійність, і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, цінах, ринках збуту.

Синдикат — це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають засобу на засоби виробництва, але утрачають власність на зроблений продукт, а виходить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товару здійснюється загальною збутовою конторою.

Більш складні форми монополістичних об'єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. На цій основі з'являється така більш висока форма монополістичних об'єднань як трест.

Трест — це об'єднання ряду підприємств однієї чи декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу і комерційну самостійність, тобто поєднують виробництво, збут, фінанси, керування, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств одержують акції тресту, що дають їм право брати участь у керуванні і привласнювати відповідну частину прибутку тресту.

Багатогалузевий концерн — це об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого утрачають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.

У 60-х роках у США і деяких капіталістичних країнах з'явилися і почали розвиватися конгломерати, тобто монополістичні об'єднання, утворені шляхом поглинання прибутків різногалузевих підприємств, що не мають технічної і виробничої єдності.

Досвід показує, що монополії, монополізувавши визначену галузь і захопивши міцні і монопольні позиції, рано чи пізно втрачають динаміку розвитку й ефективності. Пояснюється це тим, що переваги великого виробництва