У 60-ті 20 ст. у США та деяких інших країнах виникли і почали зростати конгломерати – монополістичні об’єднання, що утворилися внаслідок поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої і технічної спеціальності. Зокрема найбільша американська телефонна монополія „АТТ” почала скуповувати готелі, автопрокатні станції та ін. Крім прагнення присвоїти прибутки рентабельних компаній, конгломератні поглинання мали також на меті уникнення різких коливань кон’юнктури ринку під час криз. Якщо у США в 1985 було поглинуто або з’єднано 1,7 тис. компаній з активами 147 млрд. дол.., то в 1998 – 9,6 тис. компаній з активами 2,5 трлн. дол.

Паралельно з концентрацією та централізацією промислового, насамперед продуктивного, капіталу аналогічні процеси здійснюються і в фінансово-кредитній сфері. В основі концентрації та централізації банківського капіталу – відповідні процеси, що відбуваються в межах промислового капіталу. Це зумовлено тим, що, по-перше, від розмірів промислових підприємств залежить маса привласненого ними прибутку, а отже, і величина грошових капіталів, які у них вивільняються, а відтак зосереджуються в банках. По-друге, великі підприємства мають потребу в більших масштабах банківських операцій і наданні позик. Процес монополізації капіталістичного виробництва супроводжується посиленою концентрацією і централізацією банківського капіталу і виникненням банківських монополій.

Наслідки монопольної влади

Цінова дискримінація. Фірма, що володіє монопольною владою проводить політику цінової дискримінації, якщо вона назначає різні ціни для різний категорій споживачів на основі різниці в еластичності їх попиту.

Наприклад авіакомпанія “Хеппі Скайз” може збільшити ціну на квитки для бізнесменів, що спричинило би зростання прибутку (попит на ділові поїздки є нееластичним) і зменшити ціну на квитки для туристів, що спричинило б також зростання прибутку (попит на туристичні поїздки є еластичним).

Домінантні фірми. Галузь, зображена на малюнку 5 включає домінантну фірму і конкурентне доповнення, що складається з мілких фірм, що ведуть себе як досконалі конкуренти.

S – крива пропозиції конкурентного доповнення, а D – крива ринкового попиту. Домінантна фірма зіштовхується з кривою надлишкового попиту ED, що відображає різницю між обсягом ринкового попиту і обсягом пропозиції конкурентного доповнення при кожному значенні ціни. Домінантна фірма вибирає обсяг випуску Qdf при цьому граничний дохід дорівнює граничним витратам. Сукупний обсяг попиту при відповідній ціні Pdf дорівнює Qf, що включає в себе Qcf, що виробляє конкурентне доповнення, і залишок, що виробляє домінантна фірма.

Розділ 2. монополія на ринках ресурсів

2.1 Зміст монопольної ситуації на ринках ресурсів

У той час як покупці факторів виробництва володіють монопсоничною владою, продавці цих факторів можуть мати монопольну владу. У крайньому випадку продавець фактора може бу-ти монополістом, коли, наприклад, фірма має патент на виробництво унікальної інтегральної схе-ми комп'ютера. На ринках факторів виробництва є небагато монополістів у чистому виді, але в багатьох галузях промисловості фірми володіють деякою монопольною владою в збуті продукції, що інші фірми використовують як фактори виробництва. Оскільки найбільш розповсюджений приклад монопольної влади на ринку факторів виробництва зв'язаний із профспілками, ми зосере-димо на цьому особливу увагу. У наступних підрозділах ми постараємося показати, як профспіл-ка, що є монополістом при збуті робочої сили, може підвищити добробут своїх членів і одночасно істотно вплинути на робітників, не охоплених союзом.

Мал. 1 показує криву попиту на робочу силу на ринку без монопсонической влади - крива зводить в"єдино граничні прибутковості продуктів фірм, що конкурують за придбання робочої сили. Крива пропозиції робочої сили показує, як члени профсоюза пропонували б свою працю, якби в союзі не було монопольної влади. Тоді ринок робочої сили був би конкурентним і було б найняте L* робітників за зарплату W* (точка А).

Графік монопольної пропозиції робочої сили.

Однак через монопольну владу профспілка може вибрати будь-як тарифну ставку і відповідне кількість праці (точно так само, як продавець - монополіст продукції, що випускається, вибирає ціну і відповідний обсяг виробництва). Якби профспілка захотіла максимізувати кількість найманих робітників, вона вибрав би конкурентне рішення в крапці А. Припустимо, що союз вирішив домогтися більш високої, чим конкурентна, ставки зарплати . Тоді він обмежить своє членство до L1 робітників.

У підсумку фірма буде платити по тарифній ставці w1. У тих, хто працює, добробут буде більш високим, а в тих, хто не працює, — немає.

Чи має зміст обмежувати членство в профспілці? Так, якщо союз хоче максимізувати прибуток, що одержують його робітники. Обмежуючи члєнство, профсділку діє так само, як фірма, що обмежує випуск продукції, щоб максимізувати прибуток. Прибуток фірми являє собою одержуваний доход за винятком тимчасових витрат. Прибуток для профспілки являє собою зарплату, одержуваний його членами понад їх тимчасових витрати. Щоб максимізувати прибуток, профспілка повинна вибрати кількість найманих робітників таким чином, щоб граничний доход союзу (додаткова зарплата) дорівнював додатковим витратам по залученню його членів до робо-ти. На Мал. 1 це зв'язано з вибором кількості робочої сили, при якому крива граничного доходу МR. перетинає криву пропозиції (тому що крива пропозиції являє собою тимчасові витрати найня-тих робітників). Ми вибрали сполучення зарплати w1 і наймання L1, пам'ятая про це. Заштрихована площа нижчі кривої попиту на робочу силу, вище кривої пропозиції робочої сили і ліворуч від L1 являє собою