Суспільство може платити за монопольну владу ще й додаткову ціну:

? орієнтуючись на максимізацію прибутку, а не обсягу випуску, монополія може ігнорувати ефект масштабу і мати вищі витрати на одиницю продукції;

? монополія може як сприяти розвитку науково-технічного прогресу, забезпечуючи за рахунок вищих прибутків впровадження новітніх досягнень у виробництво, так і гальмувати його, скуповуючи винаходи і не використовуючи їх;

? соціально непродуктивними є видатки для утримання чи зміцнення ринкової влади: рекламу, лобіювання своїх інтересів, спроби уникнути державного регулювання та ін.;

? утримання незадіяних надлишкових виробничих потужностей як засіб переконання потенційних конкурентів у недоцільності їх виходу на даний ринок.

Через наявність суспільних втрат монополія вважається неефективною ринковою структурою. Виняток становить природна монополія – ринкова структура, яка забезпечує мінімізацію витрат завдяки економії на масштабі, що проявляється на всіх рівнях виробництва.

Графік 9.9 показує, що збільшення обсягів виробництва супроводжується зниженням середніх витрат, граничні витрати на всіх обсягах нижчі за середні. Згідно з правилом оптимальним обсягом випуску буде з рівновагою в точці , якій відповідає ціна . В умовах рівноваги монополія одержує прибуток, рівний заштрихованій площині . Якби це була конкурентна галузь, то рівновага встановилася б в точці , оптимальним обсягом випуску був би , але галузь була б збитковою, оскільки для ціна нижча на середні витрати.

Виникнення природної монополії є наслідком вільної дії ринкових сил, внаслідок чого виробництво суспільно важливого товару зосереджується на одній фірмі, де воно обходиться дешевше, ніж його виробництво кількома фірмами. У більшості випадків вони утворюються в комунальних галузях господарства. Існування природної монополії є економічною необхідністю і вигідне для суспільства. Для зменшення негативних наслідків, породжених монопольною владою, діяльність природних монополій регулює держава.

2.3 Шляхи обмеження монополії на ринках ресурсів

Історія розвитку монополій є водночас і історією боротьби з ними. Негативні результати монополізації виявилися відразу, і це особливо відчули широкі верстви населення. Намагання великих об’єднань цілком захопити ринки викликало невдоволення дрібних і середніх підприємців та широкої громадськості. Навколо монополій формується негативна громадська думка, яка вимагає державного захисту споживачів від свавілля монополістів, обмеження діяльності останніх. Такі настрої населення набули особливого розмаху у США, Канаді та Австралії, де процеси монополізації проходили найбільш швидко, а їх негативні наслідки були разючі. Саме тому в цих, а потім і в інших країнах були прийняті законодавчі акти, які поставили певні перешкоди монополістичному захопленню ринків.

У Сполучених Штатах першим законодавчим актом, спрямова-ним проти монополізації економіки, був “Антитрестівський акт Шер-мана” (1890 р.). За ним оголошувалося незаконним створювати мо-нополії або вступати в змову для обмеження конкуренції. Цей закон з доповненнями 1914, 1936, 1950 рр. діє і дотепер. Саме він, вва-жається, заклав основи світової антимонопольної кампанії. Цим са-мим законом заборонялися трести і картелі. Щоб обійти його, моно-полії створювали холдинг-компанії, здійснювали повне злиття корпо-рацій, за якого ліквідовувалась виробнича і правова самостійність компаній, що поглинались, а картельні угоди замінювалися неглас-ними “джентльменськими” угодами або так званим лідерством у цінах. Порушення “Акту Шермана” каралися, як кримінальні злочини. Індивідуальні порушники каралися штрафом до 250 тис. дол. і тю-ремним ув’язненням до 3 років за кожне порушення. Корпорації могли бути оштрафовані на 1 млн. дол. за кожне порушення.

Пізніше був прийнятий “Закон Клейтона” (1914), який заборонив угоди про обмеження кола контрагентів, купівлю або “поглинання” фірм, що можуть призвести до монопольного становища. Потім був “Акт про Федеральну торговельну комісію” (1914), що був прийнятий, щоб привести в дію попередні антитрестівські закони і наглядати за їх виконанням. Протягом 20-х років антитрестівська діяльність дещо послабилася, проте з початком депресії 30-х років суспільство пере-стало хвилювати питання підвищення цін. Від підприємців, особливо дрібних, почали надходити до законодавчих органів вимоги стриму-вати ціни від падіння, а не підвищення. Проте пізніше процес держав-ного регулювання монополій продовжився і прийнятий “Закон Сел-лера-Кефовера” (1950) доповнив попередні положенням про недо-пущення злиття фірм шляхом придбання активів.

В європейських країнах, а також у Японії антимонопольний про-цес відбувався пізніше, ніж в Сполучених Штатах. Це пояснюється тим, що протягом багатьох років у цих державах не існувало певної думки про законність монополістичних об’єднань. Так, перші закони проти монополій в Європі були прийняті лише в 30-х роках ХХ ст. (Бельгія і Голандія — у 1935 р., Данія — у 1937, Великобританія — у 1948, ФРН — у 1957, Франція — у 1963). А у країнах Східної Європи такі законодавчі акти взагалі з’являються лише наприкінці 80-х років.

Антимонопольне законодавство країн Західної Європи є ліберальнішим, ніж у США. Воно не поширюється на націоналізовані підприємства, сільське господарство, рибальство, лісове господар-ство, видобуток вугілля, зв’язок, страхування тощо. Є винятки, що стосуються деяких типів міжфірмових угод, таких як угоди між ма-лими й середніми компаніями, експортні угоди, угоди, пов’язані з раціоналізацією.

Конкуренція та антимонопольна практика регулюються сьогодні і на міждержавному рівні. Так статті 85 і 86 Римського договору, що вважається початком ЄЕС, теж містять заборони монополістичних угод та створення монополій. Вони є також об’єктом міжурядових до-говорів, регулюються документами Комісії ООН з питань промисло-вості і торгівлі та ін.

Антимонопольна політика не має на меті ліквідацію чи заборону крупних монопольних утворень, бо у суспільстві давно склалося ро-зуміння того, що монополія, як один із основних факторів зростання прибутку не може бути “приборкана”. Тому основним завданням є по-ставити її під державний контроль, усунути можливість зловживань монопольним становищем.

Можна