назвати такі дві основні форми боротьби з монополіями: 1) попередження створення монополій; 2) перешкоджання викори-стання монопольної влади. Законодавство країн Заходу діє в основ-ному за допомогою першої форми. Це відбувається тому, що на думку провідних спеціалістів у цій області значно легшим є не допус-тити виникнення монополії, аніж потім боротися з уже існуючою. Та-кими попереджувальними заходами є заборона об’єднань, а також змов, які ведуть до обмеження виробництва й торгівлі; тобто, йдеться про заборону створення монополій будь-якого відомого виду. Також існує заборона на придбання акцій та інших активів конкуруючих підприємств, якщо це веде до монополізації галузі та послаблює кон-курентну боротьбу. Наприклад, у Японії з таких міркувань були забо-ронені холдингові компанії.
У світовій економічній практиці розрізняють три основних типи злиття підприємств: горизонтальне, вертикальне та диверсифікацію. Перший тип має місце, коли об’єднуються фірми-представники однієї галузі, які випускають тотожну продукцію або надають альтернативні послуги. Отже, в результаті їх об’єднання існує загроза монополізації галузі, що само по собі веде до негативних економічних наслідків. Тому саме цей тип злиття найбільше переслідується законодавчими актами. Інші два — вертикальний (об’єднання двох фірм, пов’язаних виробничою чи технологічною залежністю) та диверсифікація (об’єднання фірм-виробників різнопланових продуктів чи послуг) кон-тролюються менше і відношення до них більш ліберальне, бо вони не створюють можливості монополізації окремих ринків.
Поруч із заходами, спрямованими на недопущення утворення монополій на ринках, існують також такі, які покликані боротися з уже існуючими фірмами, що можуть вважатися монополістами. Проти них застосовується високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами на продукти виробництва монопольних утворень, переведення монополій у державну власність, адміністративне пока-рання за порушення антимонопольного законодавства, здійснення демонополізації, розукрупнення монополій.
Останній захід, до речі, зустрічається виключно рідко і є крайнім випадком покарання порушників. Для того, щоб держава вдалася до розпущення підприємств, тим потрібно вже занадто відкрито і на-хабно діяти всупереч антимонопольній політиці. Проте й такі факти знає історія. На початку нашого століття було розпущено “монстра” серед американських монополій, нафтовий трест “Стандарт Ойл”, також постраждала компанія “Американ Тобакко”. За сучасних умов було розукрупнено “AT&T”, “Алкоа”, “Дюпон”.
Слід зазначити, що західне антимонопольне законодавство постійно вдосконалювалося і на сьогодні є дійовим інструментом. Воно дало змогу значною мірою стримати монопольні тенденції, сти-мулювати здорові ринково-конкурентні відносини. Загроза пе-реслідування законом примусила фірми уникати явних монопольних ситуацій і не зловживати ними. Завдяки цьому вдалося не тільки зберегти, а й посилити конкурентне змагання.
А яка ж ситуація з антимонопольною діяльністю в Україні? За словами спеціалістів, для нашої країни питання антимонопольної політики являються настільки новими та незвичними, що не сприй-маються інколи навіть досвіченими експертами.
Разом з тим, специфіка економіки України полягає в тому, що ще в період її входження в народногосподарську систему СРСР вона відрізнялася одним з найвищих рівнів концентрації та централізації виробництва, його монополізації. Сьогодні надмірний рівень моно-полізації не тільки зберігся, але у деякій мірі навіть збільшився, оскільки держава протягом останніх років, послабивши контроль над виробником, своєчасно не впровадила механізм його обмеження шляхом створення і підтримки конкуренції.
Про масштаби монополізму в нашій країні поки що доводиться говорити, оперуючи наближеними цифрами. За твердженням голови Антимонопольного комітету України в 1993 році в Україні було близько 540 підприємств-монополістів, доля яких на загальнодер-жавних ринках відповідних товарів перевищує 35%, а в подальші роки значних змін не відбулося.
Україна являється монополістом в СНД з видобутку та збага-чення титанової сировини, а також монопольно виробляє такі рідкіснозе-мель-ні метали, як цирконій, гафній, ніобій, понад 80% три-хлорсилану- сировини для виробництва напівпровідникового кремнію, близько 70% монокристалічного кремнію. Найбільш змоно-полізованими в Україні являються ринки машинобудування — 97,7%, медичної промисловості — 75,7%, хімічної та нафтохімічної проми-словості — 68,9%, металургії — 44,9%. На початок 1995 року нара-ховувалось понад 400 підприємств, котрі займали монопольне ста-новище на 460 регіональ-них ринках. Занадто монополізовані також посередницькі структури в агропромисловому комплексі.
Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові ос-нови обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конку-ренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного кон-тролю за його дотриманням. Законом України “Про обмеження моно-полізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємниць-кій діяльності”, прийнятим у березні 1992 р., змінами до нього та прийнятим у червні 1996 р. на його розвиток Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції” караються всі дії підприємця, які спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим та на встановлення дискримінаційних цін на свої товари. Закони спрямо-вані на здійснення “демонополізації економіки, фінансової, ма-теріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтрим-ки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції”.
Отже, як бачимо, світові монопольні процеси змусили державу посилити регулюючі засади в економіці. Спеціальна антимонопольна політика та антимонопольне законодавство дали змогу поставити під контроль процеси монополізації, зберегти і посилити конкуренцію.
Суспільна політика щодо монополій
Політики можуть реагувати на проблему монополії наступним чином
Спробуеати зробити монополізоваяу промисловість копкурентною. Прикладом таких дій є антитрестові закони, які допомагають уряду попереджувати утворення об'єднань, розділяти компанії та запобігати координуванню діяльності фірм, які роблять ринок менш конкурентним. Однак, іноді компанії об'єднуються не заради зменшення конкуренції, а для зниження цін. Це може відбуватися при умовах економії на масштабі. Уряд повинен зважити всі за й проти витрат при неповноцінній конкуренції. Критики антитрестових законів здебільшого скептично ставляться
до здатності уряду надати необхідний аналіз витрат, зроблений з відповідною акуратністю. Крім того, іноді уряди створюють монополії, надаючи одній людині або фірмі право на продаж певного продукту або послуги.