У свою чергу максимізація прибутку (дохід) від інвестицій, як правило, супроводжується зростанням інвестиційних ризиків, що вимагає їх оптимізації. Мінімізація інвестиційних ризиків є найважливішою умовою забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності підприємства в процесі здійснення інвестиційної діяльності.
Отже, виходячи з розглянутих задач управління інвестиційним портфелем пріоритетною з них є не максимізація прибутку від інвестиційної діяльності, а забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства при достатньому рівні його фінансової стійкості в процесі цього розвитку.
З урахуванням перерахованих вище задач визначається програма дій по формуванню і реалізації інвестиційного портфеля:
1) дослідження зовнішнього інвестиційного середовища і прогнозування кон'юнктури на ринку інвестиційних товарів. Сюди відносяться:
- правові умови інвестиційної діяльності в розрізі форм інвестицій;
- аналіз поточного стану ринку;
- прогноз кон'юнктури ринку в розрізі сегментів в цілому;
розробка стратегічних напрямів інвестиційної діяльності підприємства, що передбачає формування мети інвестування на найближчу перспективу;
розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів для реалізації обраної інвестиційної стратегії. До таких ресурсів відносяться власні засоби: чистий прибуток, амортизаційні відрахування і залучені засоби з кредитного і фондового ринків;
пошук і оцінка інвестиційної привабливості реальних проектів, відбір найефективніших з них. Ретельна експертиза проектів, розрахунок рівня прибутковості і ранжирування по цьому показнику обраних проектів для інвестування;
оцінка інвестиційної якості окремих фінансових інструментів і відбір найефективніших з них (наприклад, акцій і корпоративних облігацій);
формування інвестиційного портфеля і його оцінка по критеріях прибутковості, ризику і ліквідності. Розрахунок ведеться за кожним інвестиційним проектом і фондовим інструментом. Сформований інвестиційний портфель можна розглядати як реалізовувану в поточному періоді сукупність інвестиційних програм;
Поточне планування і оперативне управління окремими інвестиційними програмами і проектами (календарні плани і бюджети реалізації окремих інвестиційних проектів);
Організація моніторингу реалізації окремих проектів (контроль і аналіз за ходом реалізації);
Підготовка рішень про своєчасний вихід з неефективних проектів і продаж окремих фінансових інструментів, реінвестування капіталу, що вивільняється. Якщо фактична ефективність проектів (цінних паперів) виявиться нижче розрахункової, то приймається рішення про вихід з таких проектів і визначаються форми такого виходу (реалізація активів, акціонування, поглинання окремих фірм і т. д.);
Коригування інвестиційного портфеля шляхом підбору інших проектів або фондових інструментів, в які реінвестується вивільнений капітал;
Найважливіші аспекти формування і управління інвестиційним портфелем розглядаються в подальших розділах даної роботи.
4.2. АНАЛІЗ СТАНУ І ПЕРСПЕКТИВ РОЗВИТКУ ПОРТФЕЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
Ключовою задачею, яку повинен виконувати фондовий ринок в Україні, є забезпечення гнучкого міжгалузевого перерозподілу інвестиційних ресурсів, максимально можливого притоку вітчизняних і зарубіжних інвестицій в реальний сектор економіки, а також створення сприятливих умов для стимулювання накопичення і трансформації заощаджень в інвестиції.
З урахуванням специфіки українського ринку цінних паперів в умовах перехідної економіки модель, що складається, повинна сприяти досягненню наступних цілей:
а) макроекономічної стабілізації;
б) створення умов для економічного зростання;
в) ефективного фінансування внутрішнього державного боргу;
г) надійного захисту прав інвесторів;
д) розвитку процесів інтеграції окремих регіонів;
е) стимулювання вкладення капіталу в українську економіку.
В той же час поточний розвиток народного господарства відбувається в умовах глибокої інвестиційної кризи. Він виражається як в гострому дефіциті фінансових ресурсів на ринку, так і в небажанні інвесторів (внутрішніх і зовнішніх) вкладати засоби в реальний сектор, і перш за все в промисловість. Головна причина — високий рівень інвестиційних ризиків — політичних, ринкових, законодавчих, валютних і ін. В такій ситуації особливого значення набуває мобілізація внутрішніх джерел інвестицій і особливо грошових коштів населення.
Інституційні реформи, які були здійснені в 90-ті рр., не можуть вважатися завершеними без створення надійного фінансового сектора, здатного мобілізувати і надати економіці, що реформується, інвестиційні ресурси для неї. Стимулювання виробництва і інвестицій, структурна перебудова і підвищення ефективності економіки є визначальними чинниками становлення конкурентоспроможності фінансового ринку.
Беручи до уваги масштаб задач, які належить вирішити в найближчі роки, очевидно, що Україна не може покладатися на бюджетну систему і банківський сектор для забезпечення фінансування реструктуризації економіки. Очевидно, що роль ринку цінних паперів в зв'язку з цим набуває виключно важливого значення.
Фондовий ринок на Україні починає свою історію з прийняттям одного з перших нормативних документів про фондовий ринок - Закону України "Про цінні папери та Фондову біржу" (1991 р.) В той час були спроби створити саме централізований фондовий ринок.
Відповідно до цього закону, була заснована Українська Фондова біржа, з філіалами практично в усіх областях України, яка тривалий час була єдиним на Україні фондовим інструментом. До кінця і положення Закону унеможливлювали виникнення та функціонування інших фондових інститутів України.
Однак з часом, передчасність централізації фондового ринку та неефективність уніфікованого його функціонування були наглядними. Із зміною діючого законодавства, в Україні починають виникати інші фондові інститути.
Сьогодні фондовий ринок України не має централізованого, уніфікованого інституту чи структури, крім регулюючих: ДКЦПФР (Державна комісія з регулювання цінних паперів і фондового ринку) та інших, в основному саморегульованих організацій.
Основним товаром фондового ринку є ринок облігацій внутрішнього державного займу (ОВДЗ) депозитні сертифікати НБУ, інших боргових зобов'язань, в основному державних інститутів (наприклад: державні цінні папери, що емітуються Міністерством фінансів України чи Пенсійного фонду України), цінні папери банків та емітентів України. Як правило, доходи від розміщень, наприклад ОВДЗ (шестимісячні облігації), складає 15% річних.
Основними учасниками ринку є банки, ліцензовані торговці цінними паперами, реєстратори, зберігачі, депозитарії, біржі та торгівельні системи. Головними учасниками фондового ринку України і надалі залишаються банки. Це зумовлено, насамперед, наявністю значних фінансових ресурсів для здійснення спекулятивних операцій.
Учасники фондового ринку організовані в різного роду спілки та асоціації в т.ч. і самоврегульовані. Саме такою є, наприклад Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (ПАРД),
