Для підприємств з іноземними інвестиціями, які створюються і працюють у спеціальних (вільних) економічних зонах і на територіях пріоритетного розвитку, встановлюється сприятливіший режим господарської діяльності відповідно до чинного законодавства України.

Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні здійснюється не тільки національним законодавством. Існують, також, міжнародні договори України з деякими країнами про сприяння та взаємний захист іноземних інвестицій, завдяки яким може застосовуватися пільговий, відмінний від національного, режим. Питанню інвестиційного співробітництва і в подальшому приділятиметься значна увага, що сприятиме подальшому залученню іноземних інвестицій в економіку нашої держави.

До причин, які заважають залученню іноземних інвестицій в економіку України, можна віднести те, що у багатьох країнах іноземні інвестори недостат-ньо поінформовані про стан і перспективи економіки України, в деяких країнах немає навіть чіткого уявлення про Україну як про суверенну державу.

До підприємств туристичної інфраструктури почали виявляти інтерес іноземні інвестори. Приклади: реконструкція київських готелів; в Карпатському регіоні почала свою діяльність з розвитку туристичної галузі міжнародна організація TACIS; британський фонд «Ноу-хау» взяв на себе витрати на відновлення туристичних об'єктів Львова; декілька мільйонів доларів вкладено в Ялтинський готель «Ореанда» та «Поляну казок». Виділяється масштабністю проект будівництва п'ятизіркового готелю в Києві під назвою «Театральний». В 1997 році було створено СП, 97% акцій якого належали місту, а 3% — українсько-му партнеру СП «Нігма». Замовник іншого п'ятизіркового готелю — «Інтеркон-тиненталь» (Київ) — СП з обмеженою відповідальністю готель «Свята Софія».

- Проект чотиризіркового готелю «Radisson-SAS» підтримується та інвестується європейським банком реконструкції і розвитку, австрійським «Raifasenbank», a частка національного інвестування становила 40 млн. доларів [39].

Останніми роками в Україні прийнята низка важливих рішень з питань державної політики у сфері туристичних курортів, готельних послуг. Зокрема це Правила обов'язкової сертифікації готельних послуг, розроблені на підставі законів України «Про туризм», «Про захист прав споживачів», основоположних стандартів Системи Сертифікації УкрСЕПРО, міждержавних стандартів на туристично-екскурсійне обслуговування.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ

Сьогодні індустрія туризму як сукупність підприємств сфери обслуговування та інших організацій, діяльність яких спрямована на задоволення попиту на туристичні товари та послуги, працює в умовах жорсткої конкуренції, відвойовуючи певні сектори як національного, так і міжнародного ринків.

У сучасних умовах переходу України до ринкової економіки в кожній галузі відбувається пошук нових шляхів і методів виробництва, здійснюється аналіз сучасного стану, окреслюються перспективи на майбутнє. На нашу думку, створення ефективної туристичної індустрії повинно бути стратегічним напрямком розвитку нашої країни в першій половині XXI століття.

Для економіки України актуалізується значення міжнародного туризму, яке полягає в тому, що, по-перше, це сфера швидкого обігу капіталу, при відносно невеликих капіталовкладеннях; по-друге, це ефективний засіб модернізації інфраструктури і, по-третє, можливість створення нових робочих місць як у державній, так і в регіональній економіці. Розвиток міжнародного туризму в рекреаційно-туристичному комплексі кожного регіону припускає, по-перше, формування вільних економічних зон туристсько-рекреаційного підприємництва, де можуть бути встановлені особливі економіко-правові, фінансові й митні умови, що дасть імпульс розвитку соціальної туристичної інфраструктури і забезпечить приток іноземної валюти до регіональної економіки, і по-друге, необхідність і можливість створення регіональних туристичних корпорацій і спільних підприємств за участю іноземного капіталу, що також буде сприяти процесу інтеграції регіону у загальнонаціональну та світову систему туристичних послуг.

РОЗДІЛ ІІІ. НАПРЯМИ АДАПТАЦІЇ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ ІННОВАЦІЙУ ТУРИСТИЧНІЙ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ

3.1 ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ ДЛЯ ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ

Кадрова політика визначає генеральний напрямок і основні форми роботи з персоналом, а також загальні та специфічні вимоги до нього. Кадрова політика повинна базуватися на наступних принципах:

справедливість;

послідовність;

додержання норм трудового законодавства;

рівність та відсутність дискримінації.

Розробка кадрової політики покладається на вище керівництво організації і кадрову службу. Основною метою кадрової політики є забезпечення організації персоналом відповідної кваліфікації, в необхідній кількості та визначений час. Інші цілями кадрової політики наступні:

1. Забезпечення умов реалізації, передбачених трудовим законодавством прав і обов'язків працівників.

2. Раціональне використання кадрового потенціалу організації.

3. Формування і підтримка ефективної роботи трудових колективів.

Основними складовими кадрової політики виступають -

1. Політика підбору персоналу.

2. Політика навчання працівників організації.

3. Політика оплати праці.

4. Політика формування кадрового резерву.

5. Політика формування соціальних стосунків в організації.

В сучасних провідних компаніях кадрова політика офіційно декларується і детально фіксується в загальнокорпоративних документах. Кадрова політика організації визначається рядом факторів, які можна розділити на зовнішні і внутрішні.

До зовнішніх належать:

національне трудове законодавство;

взаємостосунки з профспілкою;

стан економічної кон’юнктури країни;

перспективи розвитку ринку праці.

Внутрішніми факторами виступають:

цілі і структура організації;

територіальне розташування;

корпоративна культура;

технології, що використовує підприємство.

Головними напрямками кадрової політики є наступні;

1. Визначення основних вимог до персоналу на основі прогнозу і перспективи розвитку організації.

2. Розробка комплексної системи управління людськими ресурсами в організації.

3. Розробка концепції оплати праці, матеріального і морального стимулювання працівників на основі визначеної стратегії розвитку організації.

4. Вибір шляхів залучення, використання і збереження персоналу, а також надання допомоги працівникам у випадку звільнення.

5. Розвиток соціальних стосунків в організації.

6. Визначення шляхів розвитку персоналу, навчання, підвищення кваліфікації.

7. Залучення працівників організації до участі в управлінні.

8. Формування корпоративної культури.

Соціальні і економічні зміни, що відбулися останнім часом в Україні, зумовили глибокі структурні перетворення у туристичній індустрії. Набули поширення приватні туристські фірми, поглибилася спеціалізація; розширилося використання інформаційних технологій і маркетингових досліджень. Структурні зміни в туризмі призвели до цілого комплексу проблем : недоліки в організації, плануванні й управлінні туризмом у країні, стихійного розвитку туристської індустрії, розвиток елітного та закордонного туризму та згортання масового, соціального, внутрішнього, недосконалість систем кадрової підготовки і наукового прогнозування стійкого розвитку