Важливу роль у відтворенні тенденцій закордонного досвіду інноваційного розвитку відіграє міжнародна та національна статистика.

Проблемою є те, що до цього часу не розроблено загальноприйнятих систем таких показників. Інноваційна політика світової економіки в історичному розвитку відрізняється ступенем втручання держави, потребами суспільства та рівнем науково-технічного прогресу.

Корисною для України, на думку автора, є методика управління інноваційними процесами [13; 14], яка широко використовується у світовій практиці.

Суть її зводиться до:

1)класифікації працівників залежно від опору їх змінам;

2) використання влади у вирішальних ситуаціях, що впливає на розподіл сил та адаптацію учасників до реорганізаційного процесу. Основою для класифікації стали 2 базових аспекти: 1 – сприйняття працівниками ініціатив

(активне або пасивне); 2 – їх принципова позиція (позитивна чи негативна) до інноваційного процесу.

Виходячи з цього поділу, в колективі формується 4 категорії учасників:

1) реформатори (група працівників, які активно сприймають зміни і ініціативи, та вважають їх як перспективу подальшого розвитку);

2) антиреформатори (активно, але негативно реагують на зміни та вбачають у них загрозу своєму комфортному становищу);

3) спостерігачі (категорія пасивно настроєного управлінського персоналу, позитивна позиція якого з’являється тільки з розумінням сенсу інновацій);

4) консерватори (ставлення до інновацій негативне і пасивне).

Аналізуючи дану методику стає зрозумілим, що успішність інноваційного процесу залежить від спроможності його ініціаторів передбача ти виникнення різноманітного протистояння, вміло володіти владними повноваженнями для їх врівноваження, використовувати доступні моделі

Найбільш поширені засоби стимулювання інноваційних процесів у ряді країн світу.

Основною рушійною силою прогресу, без якого неможливий розвиток, в тому числі й механізмів ринкової економіки, є впровадження інновацій. Розвиток фінансового ринку також підпадає під це загальне правило, а інноваціями серед фінансових інструментів є похідні фінансові інструменти або деривативи. В численних публікаціях вітчизняних економістів теоретиків та практиків висловлюється думка стосовно необхідності більш широкого впровадження похідних цінних паперів у вітчизняний обіг. Інвестувати кошти можна багатьма відомими способами: в статутний капітал, в облігації та інші цінні папери, в нерухомість, у золото, в іноземну валюту тощо. Та одним із найпопулярніших способів інвестування, на сучасних розвинутих фінансових ринках, що переслідує не лише мету отримання прибутку, але й страхування капіталу - є використання для цього деривативів. Блага, які можна від цього отримати, незліченні, а ціна необізнаності у деривативах є досить високою.

З'ясуємо ж економічну сутність цих фінансових інструментів та сфери їх обігу - ринку похідних фінансових інструментів.

Основними об'єктами угод на фінансовому ринку є фінансові інструменти, що засвідчують права власності та боргові зобов'язання. Залежно від предмета угоди фінансові інструменти поділяються на первинні та похідні. До первинних фінансових інструментів належать угоди, предметом яких є грошові кошти (або їх еквіваленти), такі, наприклад, як кредиторська і дебіторська заборгованість; векселі; акції; облігації; факторинг, форфейтинг, фінансова оренда; гарантії кредитні лінії; страхові угоди фінансового характеру тощо.

ВИДИ ІННОВАЦІЙНИХ ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ

Фінансова інновація — це нові фінансові інструменти та фінансові технології. Фінансові інструменти поділяються на : концептуальні засоби — поняття і концепції, що лежать в основі фінансів як неформальної дисципліни (теорія вартості, теорія хеджування й ін.); фізичні засоби — інструменти і процеси, які можна використати досягнення якої-небудь конкретної мети (інструменти — звичайні акції, цінні папери з фіксованим доходом і т. п.; процеси — електронна система торгівлі цінними паперами й ін.).

До нових (відносно) фінансових інструментів належать брокерські рахунки управління готівкою, облігації, забезпечення пулом іпотек, процентні свопи, конвертовані облігації з правом дострокового погашення, звільнені від податку облігації з плаваючою ставкою і ще багато інших. Фінансова технологія — це економічна і фінансова теорія, математичні й статистичні методи. Обізнаність про готові фінансові розробки, комп’ютерна та телекомунікаційна техніка і т. п. Прикладом нових фінансових технологій виступає поява на Н’ю-Йоркській фондовій біржі комп’ютерної системи для поточного звіряння обсягу купівлі і продажу, відомої під назвою ДОТ-системи (Designated Order Turnaround (DOT) System). Технологічні інновації прискорили і посилили процес глобалізації. Так, нові засоби зв’язку підвищили швидкість здійснення міжнародних операцій та сприяли збільшенню їх обсягу, зокрема через створення розрахунково-платіжних систем СВІФТ, ТАРГЕТ тощо.

Як вважають експерти, інновації, що з’явилися останнім часом, створюють на фінансових ринках атмосферу невизначеності, невпевненості, нервозності, що підвищує нестабільність і можливість різких коливань, особливо на ринках держав, що розвиваються, і країн з перехідною економікою. Взагалі фінансова інновація як поняття означає: якісний стрибок у наших уявлення. Це вид творчості, який веде до появи зовсім нової, революційної технології, наприклад своп, перший інструмент на основі пулу іпотек, перша облігація з нульовим купоном чи введення «смітникових» облігацій для фінансування викупу; новий поворот у використанні вже відомої ідеї. Прикладом такої творчості служить розширення сфери строкових контрактів на торгівлю товарами і фінансовими інструментами, які раніше не використовувалися на ф’ючерсних майданчиках, введення нових варіантів свопів чи створення нових типів взаємних фондів; об’єднання вже існуючих технологій чи процесів для створення інструмента, що пристосований до якої-небудь конкретної ситуації. Цей останній тип часто ігнорують у дискусіях з питань фінансового інжинірингу, хоча за ступенем важливості він не поступається першим двом. Прикладом є випадки застосування вже існуючих інструментів для зменшення фінансового ризику фірми, зниження вартості її фінансування, отримання користі з деяких існуючих особливостей бухгалтерського обліку