Важливою складовою стратегії підтримки інноваційного розвитку в частині формування фінансових ресурсів є також створення умов для найширшого залучення найрізноманітніших джерел всіх суб'єктів інноваційного процесу. З цією метою важливо підтримувати недержавний, приватний, іноземний потенціал фінансування, а також фінансові ресурси фізичних осіб.

В Україні головним джерелом фінансування реалізації інноваційної політики повинен стати державний кредит, призначення якого виявляється в першу чергу в тому, що він є засобом мобілізації в руках держави додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету додатково отримані фінансові ресурси спрямовуються в основному на фінансування соціальних витрат. При позитивному бюджетному сальдо отримані за допомогою державного кредиту фінансові ресурси повинні прямо використовуватися для фінансування програм інноваційного розвитку України. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може виступати важливим фактором прискорення соціально-економічного розвитку країни, зокрема зростання її інноваційного потенціалу [18].

Головним завданням державної інноваційної політики є забезпечення збалансованої взаємодії наукового, технічного й виробничого потенціалу, тому встановлення між ними механізмів фінансового взаємозв'язку набуває важливого значення. Багаторічний досвід управління науково-технічним розвитком переконливо доводить, що система адміністративних дій завжди включала пошук шляхів оптимізації співвідношень при фінансуванні окремих стадій науково-технічного прогресу.

Можна відзначити позитивні зрушення у розв'язанні проблеми інноваційного розвитку України, однак існують проблеми, які заважають повноцінному розгортанню інноваційного процесу. На перешкоді, передусім, стоїть проблема пошуку та отримання фінансових ресурсів, яка є однією з найгостріших у діяльності більшої частини суб'єктів підприємництва. Пошук нових каналів фінансування інноваційних процесів, які відбуваються в України, набуває особливої гостроти й значущості сьогодні, в умовах обмеженості бюджетних ресурсів, недостатності власних фінансових коштів підприємств усіх форм власності.

Процес упровадження інновацій в Україні характеризується тією негативною ознакою, що вони мають досить короткий життєвий цикл. Це не лише зумовлює низьку конкурентноздатність вітчизняної продукції, а й, що особливо серйозно, блокує розвиток національного інноваційного комплексу й прикладної науки, створює реальну небезпеку виникнення технологічної залежності вітчизняної промисловості від іноземних розробок.

Таким чином, для розв'язання проблеми інноваційного розвитку потрібна виважена довгострокова стратегія держави щодо розвитку передусім інноваційного підприємництва, його ролі у піднесенні національної економіки, яка б спиралася на інтереси основних економічних суб'єктів. Крім того, світовий досвід переконує, що запорукою становлення ефективної системи інноваційного розвитку є фінансова підтримка державою міждисциплінарних комплексних  досліджень,  які  визначатимуть  довгострокові  перспективи розвитку і сприятимуть розв'язанню соціально-економічних проблем України.

У вітчизняній практиці на фінансовому ринку більш широкого застосування здобули операції з первинними фінансовими інструментами, їх можна назвати традиційними для українського фінансового ринку. На відміну від них застосування в українській практиці похідних фінансових інструментів є інновацією.

Похідні фінансові інструменти - це інструменти, механізм випуску й обігу яких пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів, або їх можна визначити як контракти, що укладаються з метою перерозподілу фінансових ризиків і передбачають фіксацію всіх умов проведення в майбутньому певної операції (купівлі, продажу, обміну, емісії) з інструментом, який є предметом угоди.

Отже, особливість похідних фінансових паперів (деривативів) полягає в тому, що їх інвестиційна віддача залежить від тих фінансових інструментів, від яких вони походять, тобто їх обіг пов'язаний з обігом базових фінансових активів.

Похідні фінансові інструменти (деривативи) дістали свою назву від англійського терміну „derivative"-„похідний", оскільки їх вартість є похідною від вартості базових інструментів, покладених в основу угоди. Базовим інструментом у подібних контрактах фінансового характеру можуть бути як окремі види первинних фінансових інструментів - грошові кошти в національній та іноземній валютах, цінні папери, фінансові показники у вигляді індексів, курсів, відсоткових ставок, так і самі деривативи. Слід зауважити, що предметом похідного контракту можуть виступати не лише фінансові інструменти, але й біржові товари, відповідно до цього розрізняють фінансові і товарні деривативи.

Основу класу похідних фінансових інструментів становлять ф'ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов'язані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду часу або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строковими контрактами. Строкові контракти визначаються своїми специфікаціями - юридичними документами, в яких обов'язково обумовлюється обсяг базового активу в одному контракті, термін виконання, валюта розрахунку, спосіб виконання (поставка активу чи розрахунки грошовими коштами) та інші характеристики. У міжнародній практиці найпоширенішими видами деривативів є форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони і своп-контракти, а найпопулярнішими видами базових фінансових інструментів - валюта, грошові кошти у формі кредитів і депозитів, цінні папери, фондові індекси.

До похідних інструментів можуть відноситися й інші угоди фінансового характеру, інвестиційні характеристики яких залежать від базового активу, наприклад, інвестиційні сертифікати, що є цінними паперами, емітованими інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією (сума загальної емісії не повинна перевищувати 15 кратного розміру статутного фонду емітента), які засвідчують внесення вкладу їх власником в інвестиційний фонд і дають право на отримання доходу у вигляді дивідендів. Метою інвестування в даному випадку є можливість зменшити свої ризики оскільки за інвестиційним сертифікатом стоїть значна кількість цінних паперів - інвестиційний портфель емітента, яким керують професійні менеджери.

За економічним змістом ринок похідних фінансових інструментів - це сукупність економічних відносин щодо перерозподілу ризиків, які виникають у процесі обміну фінансовими інструментами чи товарами. Призначення та основна функція строкового ринку полягає у формуванні механізмів хеджування (мінімізації) цінових ризиків. Як довела практика, з розширенням ринків потреба у зниженні ризиків, а отже, проведенні операцій з