Встановлено, що зміни в технології управління туристичними підприємствами під впливом інформаційних технологій обумовлюють необхідність організаційного моделювання шляхом структурування бізнесу та впровадження організаційних змін, тобто виникає необхідність здійснення реструктуризації управління туристичними підприємствами. Розкрито різні напрями реалізації цього процесу, а саме: автоматизація управління і, як результат, створення на підприємстві інтегрованої управлінсько-інформаційної системи через автоматизацію окремих функціональних процесів і підприємства в цілому; модифікація організаційної структури управління туристичним підприємством з урахуванням різних типів реакцій за діями, що відбуваються на підприємстві в межах його організаційної структури.
Доведено залежність модифікації організаційних структур управління суб'єктами туристичної діяльності від типу організації та її організаційної структури, а також ступеня застосування інноваційних технологій. У результаті запропоновано класифікацію типів організації (едхократична; багатомірна; партисипативна; підприємницька; мережева; віртуальна) з урахуванням галузевої специфіки і переходу суспільства на інформаційну стадію розвитку. Визначено особливості їх функціонування з урахуванням впливу інноваційних технологій.

Аргументовано, що саме створення комплексної системи автоматизації управління бізнес-процесами вирішить ряд актуальних на сьогодні проблем: відсутність організаційної єдності серед підрозділів підприємства, зокрема, однакового розуміння сутності бізнес-процесів, уніфікації нормативно-довідкової інформації; складність планування діяльності на всіх рівнях управлінської вертикалі; контролю за поточним виконанням завдань тощо. У зв'язку з цим розроблено та охарактеризовано поетапність створення комплексної автоматизованої системи управління підприємством. Виявлено переваги та недоліки можливих варіантів її створення туристичними підприємствами та визначено критерії вибору. Встановлено вірогідність виникнення ризиків, що супроводжують процес впровадження комплексної системи автоматизації управління. За результатами аналізу сучасного стану ринку інформаційних технологій виявлено стійку тенденцію зростання попиту на існуючі комплексні системи автоматизації управління туристичними підприємствами. Для підприємств туристичної сфери їх розроблення та впровадження є масштабним і достатньо складним процесом.

Розроблено алгоритм впровадження комплексної автоматизованої системи управління (рис. 2), послідовність виконання якого допоможе підприємствам уникнути помилок, що негативно впливають на бюджет фірми, стосунки з партнерами і споживачами, соціально-психологічний клімат у колективі.

Досліджено можливість упровадження системи автоматизації управління підприємствами туристичної індустрії через створення та експлуатацію окремих автоматизованих робочих місць, які сприяють оптимізації роботи найбільш завантажених спеціалістів підприємства та покращують якість надання туристичних послуг. На основі синтезу різних наукових поглядів уточнено поняття "автоматизоване робоче місце", під яким розуміється професійно-орієнтований комплекс технічних, інформаційних, програмних і методичних засобів призначених для обробки даних, задоволення потреб управління у необхідній інформації, автоматизації функцій спеціаліста, виконуваних на його робочому місці та який може бути складовою частиною локальних комп'ютерних мереж і мати доступ до глобальних.
Запропоновано практичний інструментарій оцінки ефективності використання інноваційних технологій у менеджменті суб'єктів туристичної діяльності.
Попри широку розповсюдженість лізингу у розвинутих країнах, в економічному середовищі України такий вид взаємовідносин ще дуже мало поширений через його порівняну новизну, брак досвіду і недосконалість законодавчої бази. Лише 16.12.1997 р. в Україні прийнято закон "Про лізинг", який, до речі, оцінюється спеціалістами досить критично. Якщо для вітчизняних лізингових компаній, котрі тільки-но почали виникати й розвиватися в Україні, відсутність спеціального законодавства до певної міри не була серйозною перешкодою, а в окремих випадках — навіть навпаки, якимось чином сприяла їх фінансовим успіхам, то великі лізингові компанії Заходу аж тепер, після прийняття згаданого закону, мають можливість серйозно працювати на ринку України.

Як зазначають спеціалісти, хоч основні положення закону "Про лізинг" і відповідають основам теорії лізингу, однак можливості застосування цього документа нині в Україні досить обмежені й ті компанії, які ще в 1997 р. могли розвивати свою лізингову діяльність, сьогодні, після прийняття закону, стоять перед перспективою її згортання. У цьому плані Україна значно відстає від Росії та Білорусі, не кажучи вже про Польщу. За рівнем розвитку лізингових взаємовідносин ми перебуваємо десь на рівні 1990 р. названих країн. Втрачено багато часу. В країнах Прибалтики лізинг розвинувся вже так широко, що розповсюджується навіть на побутові товари широкого вжитку для населення[5].

У законі "Про лізинг" зовсім не знайшла відображення проблема сублізингу, що стримує реалізацію міжнародних лізингових проектів. Світовий лізинговий бізнес не може ефективно впроваджуватися в Україні шляхом договорів з українськими лізинговими компаніями, які потім самі могли б виступати по лізингованих об’єктах лізингодавцями.

Така схема була поширена на початковому етапі розвитку лізингу в сусідніх країнах, наприклад, у Білорусі. І це правильна схема, оскільки лізингові компанії, що виникають на пострадянській території, нечисленні, малопотужні й не володіють достатньою мірою технікою лізингування. Вітчизняним лізинговим компаніям також потрібна операція сублізингу, оскільки при відсутності замовлень лізингоодержувач змушений сам вдаватися до сублізингу.

Впровадження лізингу завжди супроводжується багатьма труднощами. Однак без упровадження лізингових схем український споживач може залишитися взагалі без можливості придбати нову техніку — транпортну, сільськогосподарську чи будь-яку іншу.

Українські компанії до лізингу відносяться набагато холодніше, ніж їх