Новизна інновацій оцінюється за технологічними параметрами, а також з ринкових позицій. Ж. Ж. Ламбен називає такі інновації нововведеннями з технологічною домінантою, що змінюють фізичні властивості продукту (флотаційне скло) або використовують нові компоненти (стальний корд в автомобільній покришці), новий матеріал (пінополіуритан), створюють принципово нові продукти, нові вироби (композиційні матеріали, телевізори з високою чіткістю зображення) або нові комплексні системи (швидкісний потяг). Тобто за технологічними параметрами інновації поділяються на продуктові (коли використовують нові матеріали, напівфабрикати, комплектуючі й одержують товари з принципово новими функціями) і процесні (коли використовуються нові технології виробництва, нові методи організації виробництва).

Нові для галузі чи підприємства — це інновації з частковою новизною одного або кількох елементів уже відомого товару через зміну функцій і характеристик існуючого продукту або процесу.

А. Пригожин уводить поняття умовної новизни і зазначає, що в наш час формується відповідний культ новизни, який призводить до інноваційної патології — псевдоінновацій. Наприклад, сьогодні існує 140 моделей холодильників, 24 моделі пилососів,
45 — пральних машин, не кажучи вже за пральні порошки, шампуні тощо. Багато з цих «новинок» гірші за своїх попередників.

За ознакою економічної значущості інновації поділяються на базисні, поліпшуючі (інтегруючі) та псевдоінновації.

Базисні інновації — це інновації, в основі розробки яких лежать нові фундаментальні наукові досягнення, що вможливлюють створення нових систем машин, технологій, обладнання. Базисні інновації є передумовою виникнення нових галузей виробництва, перебудови суміжних виробництв, створення нових ринків.

Інтегруючі (комплексні) — це інновації, що створені за рахунок використання (інтегрування) оптимального набору (комплексу) раніше накопичених і перевірених у світовій практиці наукових досягнень (знань, технологій, обладнання та ін.). Особ-ливістю інтегруючих інновацій є їх створення за потребою ринку і вибір, а не розроблення науково-технічних засобів для їх реалізації. Тому такі інновації називають ще поліпшуючими. Цей вид інновацій сприяє розвитку й повнішому задоволенню існуючих потреб і реалізації нових поколінь товарів (послуг).

Псевдоінновації характеризуються дуже незначними змінами порівняно з попередніми виробами і скоріше є проявами реклами та моди. Псевдоінновації спрямовані на часткове покращання елементів товару без зміни їх базової конструкції та структури. Це в основному інновації з маркетинговою домінан-тою. Наприклад: нова презентація товару (кишенькове видання), нова комбінація естетичних і функціональних якостей, новий спосіб продажу (телемаркет).

Необхідно зазначити, що межа між зазначеними інноваціями розмита і поліпшуючі нововведення часто призводять до псевдоінновацій.

Я. ван Дейк класифікує інновації за ознаками їх галузевого призначення: інновації в існуючих галузях; інновації, які створюють нові галузі; інновації, що виникають в інфраструктурних галузях: транспорті, зв’язку, освіті, соціальній сфері та ін.

Ю. Бажал пропонує здійснювати класифікацію інновацій за такими ознаками:

1. За типом — продуктові, технологічні, сировинні, організаційні, збутові та інфраструктурні.

2. За новизною місця впровадження — нова галузь (нове виробництво), існуюча галузь (існуюче виробництво).

3. За інноваційною функцією — базові, поліпшуючі та псевдоінновації.

Рис. 1.2. Класифікаційні ознаки інновацій та інноваційних процесів

На погляд В. Г. Мединського, класифікувати інновації необхідно за такими ознаками:

·

·

·

·

·

·

·

·

На рис. .2 наводиться класифікація інновацій за вказаними ознаками.

Наведені класифікації свідчать про те, що процеси нововведень усеосяжні та різні за своїм характером. Отож форми організації нововведень, масштаби і засоби впливу на економіку та методи оцінки їх ефективності також мають бути різноманітними.

1.3 Інноваційні стратегії

Єдиної стратегії для всіх організацій не існує. Кожна організація (підприємство, компанія, фірма) навіть однієї галузі унікальна, тому і визначення її стратегії також оригінальне, бо залежить від позиції підприємства на ринку, його потенціалу, динаміки розвитку, поведінки конкурента, стану економіки, соціального середовища і багатьох інших чинників. Є різні підходи до визначення «стратегоутворюючих чинників» та цільової функції щодо них, яка і визначає тип стратегії. У табл. .1 наведені чинники, які враховуються під час визначеня інноваційної стратегії.

Таблиця 1.1Стратегоутворюючі чинники, що враховуються
при класифікації інноваційної стратегії

Чинники, що визначають
стратегію | Тип стратегії

Активність наукових досліджень | 1. Довгострокова стратегія

2. Короткострокова стратегія

3. Зорієнтована на патентування

4. Зорієнтована на ліцензування

Інновації | 1. Зорієнтована на радикальні інновації

2. Зорієнтована на інрементальні інновації

3. Зорієнтована на псевдоінновації

4. Стратегія імітації інновацій

5. Стратегія дифузії інновацій

Ставлення до конкуренції | 1. Наступальна стратегія

2. Оборонна стратегія

3. Імітаційна стратегія

Зростання ринку | 1. Високого зростання

2. Обмеженого зростання

3. Консолідації

Широта ринку та асорти-
менту | 1. Обмеженого асортименту

2. Орієнтована на якість

3. Стратегія концентрації

4. Стратегія диверсифікації

5. Стратегія експорту-імпорту

Інтеграція — логістика — кооперація | 1. Стратегія незалежності

2. Стратегія співучасті

3. Стратегія кооперації

4. Стратегія придбання

Техніка — технологія | 1. Стратегія інвестування

2. Стратегія модернізації

3. Стратегія заміщення

4. Стратегія високих технологій

Деякі типи стратегій за цією класифікацією дещо подібні за підходами і відрізняються тільки об’єктом основної орієнтації — наприклад, на дослідження, продукт чи технологію.

Найчастіше використовується класифікація стратегій організацій, запропонована М. Портером. Відповідно до неї виділяються дві основні групи інноваційних стратегій: наступальні (активно і помірно наступальні) та оборонні.

На рис. .3 подається концепція стратегій конкурентних переваг М. Портера .

Основа переваг

Масштаб конкуренції | Низькі витрати | Диференціація
продукції

Уся галузь | Лідерство
у витратах | Диференціація
продукції

Сегмент ринку | Фокусування
на витратах | Фокусування на диференціації продукції

Рис. 1.3. Стратегії конкурентних переваг (за М. Портером)

В основі концепції лежить ідея, що конкурентні переваги можуть формуватись за рахунок: інноваційної діяльності, проведення довгострокових НДДКР, монопольного становища підприємства в галузі, використання новітніх технологій, патентів, ноу-хау і т. д. Фірма має визначити свою стратегію і той тип конкурент-них переваг, який хоче одержати, та в якій сфері це можливо. Наприклад, у суднобудуванні японські фірми обрали стратегію диференціації і пропонують широкий вибір високоякісних суден за високими цінами. Корейські суднобудівельні фірми обрали стратегію лідерства у