Цією величною подією Христос хотів просвітити Апостолів про те, що Його страсті та смерть — добровільні та що після того настане славне воскресіння. Про це й говорив Христос Апостолам, коли вони сходили з гори Тавор (Мр. 9, 9-13; Мт. 17, 9-13). Небесна слава Преображення також нагадує нам, що Христос вдруге прийде у славі при кінці цього віку, щоб вповні завершити Боже Царство. Тоді «праведні засяють, як сонце, в Царстві Отця свого» (Мт. 13, 43), а природа, за словами Йоана, буде перетворена: «Побачив я небо нове і землю нову».

Успення Богородиці

Сама назва «успення» вказує на те, що смерть Богородиці була для Неї спокійним переходом від землі до неба, куди вона й бажала відійти, щоб бути зі своїм Сином-Спасителем та з Богом у небі. Крім Богоро-диці, були в історії святі, серед яких чимало мирян, які з великою тугою за Богом вмирали легкою, немовби радісною, смертю.

Згідно з переданням, Богородиця, як про це розпорядився Христос на хресті, досить довго жила під опікою св. Йоана в Ефесі, де він був єпископом. Можливо, що перед смертю вона вернулася в Єрусалим, де сьогодні є церква її Успення і де вона, за найдавнішим переданням, померла.

Лик Богородиці у хвилину смерті виражає спокій, її очі закриті, руки складені на грудях. Біля неї стоїть Христос у мандорлі небесної слави та приймає у Свої руки її. святу душу. За візантійською традицією душа. Богородиці зображена як новонароджена дитина, загорнута в біле крижмо.

Ангели й серафими супроводжують Христа, а Апостоли, Отці Церкви

й святі з сумом проводжають і подив-ляють Богородицю, яка була немовби но-возавітнім кивотом Божого Слова. Завдя-ки співдії Богородиці у Божому плані спасіння, ми, всі вірні, можемо разом з Нею знову ввійти у вічне, божественне життя з Богом.

Деколи в композиції Успення зобра-жено, як Апостоли в небесних хмарах чу-десним способом прибувають на похорон Богородиці. Це.апокрифічне передання, яке слід розуміти символічно: всі Апостоли, всі вірні Церкви глибоко шанують Бого-родицю.

Отже, Христос уділив Своїй Матері після її смерті ту ласку воск-ресіння, яку обіцяв усім людям в кінці світу (Лк. 20, 35-38). Таким чином сповняється пророцтво самої Богородиці, коли вона, натхнена Святим Духом, сказала: «Віднині ублажатимуть мене всі роди» (Лк. 1, 48).

На деяких композиціях зображено ангелів, які несуть на небо Бого-родицю з воскреслим тілом, В цьому — підсумок віри Церкви у те, що Христос вшанував Свою воскреслу Матір почесним місцем на Небі, де вона заступається за нас.

РОЗДІЛ ІІІ

1.Особливості техніки виконання живопису на склі.

Органічним компонентом творчого процесу на-родного майстра виступає техніка виконання, бо живопис на склі має свою специфіку у технології та ме-тоді малювання. Художньою особливістю живопису на склі є площинність зображення, яскравий колорит, багата декоративність. Дивовижний талант творців з народу на повну силу виявлявся у відчутті колориту і вмінні скупою палітрою надати образові мажорного звучання.

Колись використо-вували гутнє, згодом перейшли на фабричне скло. Контурний рисунок наносився пером або пензлем. Піс-ля висихання контурів прокладали елементи декору, складки одягу, ви-мальовували дрібні деталі. Потім площини покривали відповідними кольорами від найясніших до тем-них тонів. Основними кольорами були чорний, білий, червоний, синій та жовтий. З фабричних фарб вживали цинкову, білу, ультрамарин, англійську червону, умбру зелену, пруську синю, швейцарську зелену, сажу. Для позолочення брали бронзу з коностом (оліфою).

Ікону на склі покривали олійною фарбою та заклеювали відповідні місця фольгою. Фон в композиціях був часто золотий. Блискотливе мерехтіння поверхні, покритої цим металом або його імітація символізував світло та чистоту. На лицьовому боці поставала дзеркальна композиція. Саме в техніці живопису на склі майстри досягли захоплюючого ефекту.

Образи народ любив і зберігав, освячував їх у церкві з огляду на їхній релігійний зміст, шанував здобутки своєї нації та примножував їх.

2.Народний живопис Гуцульщини.

У сільських хатах скромні дерев’яні різьблені ікони стали замінюватися яскравими багатоколірними картинами релігійного змісту, написаними на склі. Відрізняючись помітною декоративністю, вони вносили в інтер'єр напівтемного селянського житла живий блиск скла й звучну барвистість. Це мистецтво носить імпровізований характер.

Цікаві і технічні прийоми живопису на склі. Спершу з гравюр робили, копіюючи на просвіт, контурний зразок. За допомогою пера й чорнила, з додаванням клею, зразок переводили на скло, потім кистю прописували складки одягу, злегка відтіняли форму. Потім, наклеївши в потрібних місцях фольгу, покривали малюнок олійною фарбою, а по її висиханню зафарбовували тло. На лицьовій стороні скла малюнок, звичайно, виходив у дзеркальному зображенні. Кінцевого вигляду живопис здобував у темному дерев'яному обрамленні.

Такі здобутки, які вже зникають з сільських хат нашого краю, у даний час зосереджені в музеях Коломиї, Львова, Києва і в приватних колекціях. Знайдені в гірських селах, вони дали підставу першоцінувачам цього живопису присвоїти їм назва «гуцульської». Відомо , що вогнищем іконопису було покутське село (теперішнє місто) Богородчани. Збереглися відомості про майстрів цього села Петра Нелічина (1853 р.) і його синів, які продавали свій живопис на базарах Отинії, Солотвина, Надвірної. Тобто поблизу північно-західного кордону Гуцульщини. Не доводиться сумніватися в тому що богородчанським майстрам належить авторство багатьох добутків у сільських житлах гірського краю. Серед ікон сама рання написана в 1831 році. Найбільша кількість добутків ікономалярства приходиться на 1850-і — 1880-і роки. На жаль, живописці на відміну від деяких гончарів, імен своїх не проставляли.

Живопис на склі не відрізняється