Традиції малювання на склі у на-родному мистецтві були майже втрачені. Правда, ще наприкінці п'ятдесятих і в шістдесяті роки в окремих селах Прикарпаття і на Поділлі працювали поодинокі само-уки, які малювали на склі букети квітів, сцени за мотивами україн-ських народних пісень, а також ре-лігійні сюжети. Колекціонер живо-пису на склі зі Львова І. М. Греч-ко згадує прізвище народної май-стрині Макулович Із села Торговиця на Покутті, яка малювала на склі. У публікаціях про народне мистецт-во Гуцульщини згадується ім'я май-стра П. Столащука з Яворова, який звертався до цього виду творчості. Однак, не маючи належних умов для збуту своїх творів, а також че-рез відсутність зацікавлення їхньою творчістю, вони припинили свою діяльність. З особливою чіткістю виступають у добутках іконопису на склі властивому народному мистецтву риси, що позначаються в розумінні форми, кольору, у самім тлумаченні сюжету, що часом далеко відступає від загальноприйнятого.

Від гравюри ікона зберегла лише тонке обведення контуру. Однак тут він, на відміну від «правильного» друкованого малюнка, зроблений швидкою рукою наївного художника, що не боїться «збити» форму, до того ж у зовсім іншій техніці — легко ковзним по склу інструментом, що дає м'яку, пластичну лінію. Але роль лінії тут зовсім не та, що в гравюрі, і зводиться тільки до утримання кольору. У процесі виконання це лише позначка, як би передбачення того, що відбудеться пізніше, коли в обкреслені нею форми ввійде головний компонент добутку — колір. Саме кольором визначається декоративне звучання ікони. Тут для майстра вже не існує зразків з інших сфер мистецтва. Діють тільки традиції, що склалися в області його власної творчості — в іконописі на склі. Він оперує яскравими фарбами — жовтої, рожевої, синьої, блакитний, зеленої, білої, створюючи сміливі контрастні поєднання кольорів. При цьому локальність кольору розбивається мотивами, що прикрашають тло, і ритмічними штрихами складок на розкішному одягзі фігур. (Саме цей декоративний прийом складає головна відмінність ікон, що існували на Гуцульщині, від подібних добутків сусідньої Румунії, відкіля, як думають, це мистецтво і прийшло в Західну Україну.)

Але з чим порівняти фактурну принадність живопису? Фарба, що начебто прильнула до скла, бачиться крізь шар прозорого матеріалу, що, подібно лаку, додає їй особливу чистоту і звучність, а поверхні — гладку сплавленість емалі, що контрастує з відблисками складчастої фольги.

Живопис на склі довгий час залишалася поза сферою інтересів дослідників краю. Відбиваючи характерну для свого часу обмеженість у розумінні селянської творчості, вони відносилися до іконопису на склі зі зневагою, бачачи в ній профанацію мистецтва. Навіть В. Шухевич, сучасник періоду розквіту народного іконопису, у своїй докладній праці по етнографії гуцулів ні словом про неї не обмовився. Власне кажучи, відкриття цього мистецтва було зроблено «посмертно», після його занепаду, у 1930-і роки.

Пізніше, у спробі об'єднати декоративну яскравість живопису з натуралізмом друкованого зображення, майстра стали наклеювати на скло невеликі репродукції культового змісту, обрамляючи їх прикрашеними фольгою розписними квітковими мотивами.

У гірські райони українських Карпат ікона на склі прийшла з давніх традиційних центрів цього виду народної творчості – Словакії, Польщі, Румунії. Такий взаємний вплив етнічних культур у Карпатах – закономірне явище, територія яких є районом міжнаціональних та міжетнічних відносин. Політичну роль в обміні культурними надбаннями у межа. У межах Карпатського регіону відігравали торговельні зв’язки.

Прикметним є те, що живопис на склі тут адаптувався і набув самобутніх рис у колі українських майстрів. Ікона на склі користувалася великою популярністю і мала поширення на терені Гуцульщині. Вона стала невід’ємним компонентом побуту народу.

Гуцульський живопис на склі виступає яскравою сторінкою образотворчого фольклору, що живився і вирізнявся багатими мистецькими традиціями минулих віків. У малюванні на склі відбилися естетичні смаки народу, реалії побуту, соціальні мотиви, розуміння явищ навколишнього світу де органічно поєднались реальне і ірреальне, казкове і правдиве, земне і божественне.

Розділ IV. ВИГОТОВЛЕННЯ СКЛАДНЯ

1.Сутність зображення.

Благовіщення Пресвятої Богородиці

"Архангельским голосом кличемо до Тебо, Пречиста: "Радуйся благодатна, Господь з Тобою".

Таїнство Благовіщеня має велике значення, бо від нього починається Новий Заповіт, починається наше спасіння.

У проповіді на Благовіщення, що її приписують св. Іванові Золотоустому, читаємо: "Гавриїл був посланий об'явити всемірне спасіння. Гавриїл був посланий принести Адамові обітницю про поворот з неволі. Гавриїл був посланий до Діви, щоб нечесть жіночого полу замінити на честь. Гавриїл був посланий, щоб чистому Женихові приготовити достойну весільну світлицю. Гавриїл був посланий, щоб-створіння заручити зі Створитєлем. Гавриїл був посланий до живої палати Царя ангелів. Гавриїл був посланий до Діви зарученої Иосифові, але зберіганої для Сина, Був посланий безтілесний слуга до чистої Діви. Був посланий свобідний від гріха до винятої з-під тління. Був посланий світильник, щоб указати на Сонце правди. Був посланий ранок, що біжить перед світлом дня. Був посланий Гавриїл указуючий на Того, Хто находиться у нідрях Отця і в Обіймах Матері. Був посланий Гавриїл звістуючий Того, Хто находиться на троні і в вертепі". (Твори, Том 8, ст. 854).

В поученні, що його на цей день подає Пролог, так

сказано про значення таїнства благовіщення: "Днесь Син і Слово Боже, Господь і Бог наш,