В 30-х роках удосконалення народних інструментів отримує масовий характер. Саме активна технічна творчість, конструювання, удосконалення і створення масових інструментів сприяли їх загальнонародному інструментальному музикуванню як на любительському рівні, так і в пізніший період – їх академізація. На думку С. Румянцева „... традиционные народные инструменты потому и живут тысячелетиями, что обладают способностью к живому, непрерывному развитию”. [16, 54].

Гітара

Гітара належить до грифнощипкових танбуровидних інструментів. Слово „гітара” запозичене від слова „кіфара”, що означало струнний музичний інструмент древніх греків. Відомо, що струнні щипкові інструменти мали гриф і складали сімейство лютневих. Першим еволюційним кроком в удосконалені конструкції гітари була поява резонаторного корпусу, а саме нижньої і верхньої деки і двох обичайок, що їх з’єднують (ІІІ – ІV ст. н.е., Китай). Самі ранні зображення гітари відносять до ІІ ст. н. е. Існувало її 2 різновиди: мавританська (грали за допомогою пальців і плектра, металеві струни, звук різкий) і латинська (грали пальцями, м’яке звучання, жильні струни). Остання була більш близькою попередницею сучасної класичної гітари. Використання гітари зводилось до ролі акомпануючого інструмента, а також зустрічаються згадки про її включення в ансамблеве музикування (літературні тексти Адене ле Руа, Гійома де Машо). Перші згадки про шестиструнну гітару з одинарними струнами, її використання як в народному так і професійному музикуванні та розповсюдження в країнах Європи відносимо до середини ХVІІІ століття. Серед багатьох іспанських майстрів, що виготовляли гітари в ХІХ столітті найбільшу популярність отримав А.Торрес.