У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





П.Теуту, які „запропонували музичній промисловості власні різновиди малих та середніх цимбалів на основі угорських зразків, але з застосуванням окремих елементів традиційних українських інструментів”, – пише завкафедрою народних інструментів НМАУ ім. П.Чайковського, професор М.А.Давидов у посібнику „Київська академічна школа народно-інструментального мистецтва” [12, 69]. Серед сучасних майстрів України слід згадати Дутчака Івана Григоровича (смт. Богородчани, Івано-Франківської області), який був відзначений грамотою на Світовому конгресі цимбалістів, що проводився у Львові 2002 року.

Процес удосконалення цимбалів, концертні виступи перших ансамблів дали поштовх до створення системи навчання гри на цимбалах, відкриття класів в багатьох містах України (Рівне, Чернівці, Луцьк, Тернопіль, Київ, Львів, Харків, Ужгород, Івано-Франківськ та ін.). Неабияке значення в цьому відіграло створення методичної літератури, перших професійних збірників оригінальних творів для ансамблів цимбалістів Д.Попічука, Д.Пшеничного, М.Блищука, В.Мунтяна, звернення до ансамблевої інструментальної музики для цимбалів композиторів-професіоналів: В.Шумейка, В.Зубицького, І.Вимера, Д.Задора. Серед сучасних ідей зустрічаємо нове трактування інструменту в ролі „клавіцимбалів”. Прикладом може служити твір львівського композитора Б.Котюка, а саме, тріо-соната для цимбалів, альта та контрабаса.

Сьогодні дуже широко відома серед виконавців-цимбалістів, як в учбовому процесі, так і в концертній практиці, так звана „техніка педалізації”, що була запропонована ще в 1907 році в цимбалах системи „Шунда”. Якщо притримуватись думки Т. Барана, то еволюція та вдосконалення цимбалів українськими майстрами ХХ століття „йшла у напрямі вдосконалення окремих складових інструментів системи „Шунда” [13, 111].

Баян

Баян належить до роду язичкових клавішно-пневматичних інструментів. Він являє собою один з видів гармонік, перші зразки яких були створені в 1829 році австрійським майстром-конструктором фортепіано і органів Кирилом Деміаном. Саме поняття „гармоніка” сягає глибокої давнини, а саме 5 тисяч років тому назад в Древньому Китаї був відомий інструмент „Шен”. Термін гармоніка охоплює родову різноманітність інструментів, а саме: концертино, бандонеон, акордеон, баян, всі види діатонічних та національних інструментів. В еволюційному процесі безперервного удосконалення впродовж ХІХ століття від примітивних діатонічних конструкцій до появи перших хроматичних ручних гармонік в 70-х роках цього ж століття. В 1891 році в Німеччині майстром Мірвальдом була сконструйована 3-х рядна хроматична гармоніка, права рука якої в недалекому майбутньому стала основою сучасної конструкції готово-вибірного баяна.

Вперше баян як специфічна конструкція гармоніки, що являла собою повний набір хроматичного басо-акордового акомпанементу в лівій клавіатурі, а також наявністю хроматичного темперованого звукоряду в правій клавіатурі (трьохрядна система клавіш, розміщених навскіс до краю правої клавіатури) з’явилась в Західній Європі в 90-х роках ХІХ століття. В Європі ця конструкція отримала назву акордеон, так як при нажаті однієї з кнопок правої клавіатури звучав акорд з декількох звуків. „Такая конструкция … была впервые запатентована в марте 1897 года в Италии, как инструмент, изготовленный Паоло Сопрани и вскоре привилась во многих странах”, – констатує професор РАМ ім. Гнесіних М.Імханицький [14, 126]. Саме ця модель з розширеним діапазоном (52 х 100) та подальшими нововведеннями (поява вибірної системи, 4-х та 5-ти рядної правої клавіатури) залишалась до 60-х років ХХ століття основною конструкцією баяна масового і професійного використання. На думку М.Імханицького термін „баян” „происходит от древнеславянского слова „баять” – говорить, рассказывать” [14, 130]. Критерієм тут виступають співучість тембру інструменту та строгість унісонного звучання одночасно взятих голосів однієї висоти в правій клавіатурі. Хоча донедавна у всій баянній літературі панувала думка про те, що назва „баян” була запропонована баяністом Я.Ф.Орланським-Титеренко в 1907 році на честь славнозвісного співця Бояна.

В Україні гармоніка стає популярною в другій половині ХІХ століття, зокрема у фольклорі фабрикантів. Налагоджується вітчизняне виробництво англійського концертино (80-ті роки ХІХ століття, Одеса) та віденських двохрядок (кінець ХІХ, Харків). В 1905 році К.Міщенко сконструював 3-х рядну хроматичну гармоніку за системою Мірвальда. Подальші експерименти майстра були направлені на удосконалення звукових якостей широко популярного на той час інструменту завдяки його портативності, сталому строю, звінкоголосості, здатності до багатоголосної гри, поширенням в міському середовищі нового типу пісні з чіткою гомофонно-гармонічною основою. В 1910-1912 роках ним була сконструйована концертна хроматична гармоніка „ліва по правій” (перший зразок вибірного баяна) та винайдена „ламана дека”, що в майбутньому стала основою застосування багатотембрової регістровки та 4-х голосої системи в правій клавіатурі баяна. Масового поширення ці інструменти на початку ХХ століття не отримали, так як були складними в порівнянні з іншими попередниками для початкового навчання та малопридатними для виконання побутового репертуару.

До 30-х років ХХ століття майже всі баяни виготовлялися в Петербурзі. Пізніше з’являються фабрики в Москві та Тулі, що виготовляли баяни системи Мірвальда з готовою та вибірною клавіатурами. В 20-х роках майстром Самсоновим був виготовлений баян, в якому поєднувались в лівій клавіатурі вибірна і готова система акомпанементу (9 рядів, 200 басів). А в 1929 році майстром Стерліговим був виготовлений баян з перемикачем готових акордів на вибірний звукоряд. Харківські конструктори-майстри В.А.Комаренко та К.О. Міщенко впродовж періоду 1922 – 1952 роки працювали над створенням оркестрових інструментів: баян-бас, гармоніку - флейтом, баян-сопрано, баян-баритон. Саме такі інструменти впроваджувались в домрово-балалаєчні оркестри в якості „духової групи” на зразок симфонічного оркестру, що уможливлювавло збагачення репертуарних та тембральних можливостей подібних колективів.

В кінці 20-х на початку 30-х років ХХ століття розпочинається серійне виробництво та відкриття фабрик баянів на Україні: Київ, Харків (1931), Кремінне (1933), Житомир (1934), де виготовляли віденські гармоніки (діатонічна, 2-х рядна права клавіатура) та „хромки” (незмінний звук при зміні міха,


Сторінки: 1 2 3 4 5