Помер письменник 4 серпня 1875 р, Андерсен — автор відомих у свій час п'єс ліричних віршів, романів і нарисів про подорожі, але в світову літера-туру він увійшов як талановитий автор казок. Дивна особли-вість їх полягає насамперед у тому, що «в кожній дитячій казці є друга, яку у повній мірі можуть зрозуміти тільки до-рослі» '. Андерсен знав це, і тому назву першої збірки «Казки, розказані дітям» він змінив у 1843 р. на «Нові казки». Коли письменникові за кілька місяців до смерті показали проект пам’ятника, де його було зображено серед дітей, Андерсен не ствердив його, сказавши, що свої казки він адресує дорослим у такій же мірі, як І дітям. Проект було перероблено. 1"

Казки Андерсена критика зустріла без особливого енту-. зіазму. Дехто шкодував, що письменник вдався до таких «дріб- ниць», відступив від серйозної літератури. Тупість і обмеже-ність дворянських критиків у тогочасній Данії, їх вороже ставлення до письменника з народу не дали їм змоги побачити, що Андерсен вийшов на новий шлях творчості, що своїми казкам» він вніс у літературу свіжин оригінальний струмінь.

А казки Г.-К. Андерсена справляли надзвичайно велике враження на читачів — дітей і дорослих.

У казках відбився світогляд Андерсена, його ставлення до людей, до життя. Він любив людей, добре знав життя народу.

його страждання і радості. З повагою і співчуттям розповідає він у своїх казках про життя бідняків, скромних трудівників, про їх дітей І показує водночас моральну вищість простих людей над багатіями і аристократами. З іронією, насмішкою змальовує він пихатих і дурних дворян, тупих, обмежених ко-ролів і придворних, ненаситних купців, багатіїв. Це зближує казки Андерсена з фольклором, з яким він був добре обізна-ний ще з дитинства.

Однією з найбільш популярних казок Андерсена є казка “Нове вбрання короля” (1835). У цій казці письмен-ник гостро, дотепно висміює правителів, державних діячів, яким приписують високі моральні якості, почуття людської гідності, а насправді вони духовно убогі. Вислів: “А король голий” — став крилатою фразою, якою народ викриває убо-гість думки людини, її фальшиву репутацію.

У казці висміяно підлабузництво, лицемірство, боязнь підлеглих сказати у вічі правду високопоставленим особам, тобто пороки, властиві класовому суспільству. Нікчемності, убогості правителів, лицемірству придворних протиставляю-ться правдивість і сміливість народу.

Казка чітко побудована, сюжет її динамічний. Починається вона з яскравої характеристики короля, і нею письменник вмо-тивовує зав'язку — появу пройдисвітів та їх намір обдурити короля і всіх його підлеглих. Дія розвивається швидко. У кож-ному епізоді розкриваються характери дійових осіб. Уміло вдають, нібито вони старанно працюють, хитрі й зухвалі про-йдисвіти: еони сидять за порожніми верстатами і тчуть без пряжі, спалюють багато свічок, щоб всі думали, наче вони і вночі працюють; великими ножицями ріжуть повітря, ніби кроять тканину, шиють голками без ниток, щоб ніхто не по-бачив, що нитки не витрачаються.

Король і придворні теж удають, ніби вони захоплені кра-сою тканини, якої не бачать. За допомогою внутрішніх моно-логів письменник показує різкий контраст між станом персона-жів, їх думками та переживаннями і тим, що вони говорять. Розгублені і неприємно вражені, що не бачать нового вбрання, вони старанно приховують від інших свої справжні почуття й роздуми і вишуканими словами вихваляють тканину, її візе-рунки, фарби, удавано захоплюються її красою. Цим прийо-мом Андерсен влучно викриває лицемірство придворних і об-меженість короля. Ось до «майстрів» з цілим почтом з'явився король, щоб подивитися на матерію. Всі роблять вигляд, ніби милуються чудовою тканиною. Це ж саме робить і король, щоб приховати від інших, що він не достойний займати таку високу посаду.

Дія досягає свого найвищого розвитку у сцені святкового параду, коли король змушений був вийти на вулицю столиці у «новому вбранні», щоб показатися народу. Контраст між урочистістю церемонії і виглядом голого короля під розкіш-ним балдахіном —прийом, за допомогою якого письменник створює комічний ефект, викриває й-засуджує короля і при-дворних, їх нікчемність і глупство.

Казка закінчується правдиво і мудро: істину — король голий — сказала невинна дитина, яка ще не навчилася лицемі-рити. Настає розв'язка: хоч король і зрозумів свою помилку, але продовжує поводитись так, нібито нічого й не сталося.

B iнших казках Андерсен також гостро картає і засуджує пороки верхівки тогочасного суспільства. У казці «С о л о в е й» (1843) висміяно неуцтво, тупість придворних імператора, відірвав їх від життя народу, невміння збагнути справжнє мисте-цтво, відрізнити його від фальшивого, підробленого. Ці тупі й обмежені придворні віддали перевагу механічній іграшці, штучному солов'єві, бо хоч він і співав лише одну мелодію, його можна було завести коли завгодно, він міг співати, не стомлюючись, по тридцять разів одне і те ж. Вони знехтували живого солов'я, його чарівну пісню І вигнали його з володінь імператора.

І так само принцеса із казки «Свинопас» відмовилася прийняти від принца в дарунок живого солов'я і прекрасну троянду, бо вони були не штучні, а справжні, їй більше сподо-балися такі нікчемні іграшки, як, наприклад, музична горох-тушка, що награвала популярні польки й вальси, і чарівний горщик, який відкривав принцесі тайну, у кого що вариться на обід.

У казці «Принцеса на горошині» (183з) Андерсен висміяв аж занадто тендітну, зманіжену принцесу, яка відчула горошину,