Ібсен Генріх – драматург.
Ібсен (Генріх Ibsen) - знаменитий норвезький драматург, народився в 1828
року в маленькому містечку Скіен, на березі затоки Христиании. Він відбувається
з древньої і багатої датської родини судохозяев, що переселилися в Норвегію
близько 1720 р. Батько драматурга, Кнуд Ібсен, являв собою діяльну в
здорову натуру; мати, - німкеня по походженню, дочка заможного
скиенского торговця, - була особою строгої, сухої вдачі і вкрай
набожна. У 1836 р. Кнуд Ібсен збанкрутував, і життя багатої, добре
поставленої родини, круто змінилася. Колишні друзі і знайомі мало по
малу стали віддалятися, пішли плітки, глузування, усякого роду позбавлення.
Людська жорстокість відбилася дуже важко на майбутньому драматургу. І так
уже від природи нетовариський і дикий, він тепер став ще більш шукати
самоти в озлобився. Учився Ібсен в елементарній школі, де уражав
учителів чудовими творами. На 16-м м. довелося Ібсен надійти в
учні в аптеку прилеглого містечка Гримштадта, з населенням усього в
800 жит. Ібсен залишив без усякого жалю Скиен; він більше ніколи не
повертався в рідне місто, де йому в такому ранньому віці довелося
довідатися все значення і влада грошей. В аптеці, де він пробув 5 років, юнак
нишком мріяв про подальше утворення й одержання докторського
диплома. Революційні ідеї 1848 р. знайшли в ньому гарячого прихильника. У
першому вірші своєму, захопленій оді, він оспівав угорських
патріотів-мучеників. Життя Ібсена в Гримштадте ставала для нього всі
більш і більш нестерпної. Він порушив проти себе суспільна думка
містечка своїми революційними теоріями, вільнодумством і різкістю.
Нарешті Ібсена вирішив кинути аптеку і відправився в Христианию, де йому
довелося вести перший час життя повну всяких позбавлень. У Христиании
Ібсен познайомився і тісно зблизився з Бьернсоном, що згодом
став його запеклим супротивником. Разом з Бьернсоном, Віньї і
Боттен-Хансеном, Ібсен заснував у 1851 р. щотижневу газету "Andhrimner",
просуществовавшую кілька місяців. Тут Ібсен помістив кілька поем і
3-х актное драматичний сатиричний добуток "Norma". Після
припинення журналу, Ібсен познайомився з засновником народного театру в
Бергені, Ола-Булем, що надав йому посада режисера і
директора цього театру. У Бергені Ібсен пробув 5 років і в 1857 р. переїхав у
Христианию, теж на посаду директора театру. Тут він залишався до
1863 р. Женився Ібсен у 1858 р. і був дуже щасливий у шлюбному житті. У
1864 р., після довгих турбот, И. одержав письменницьку пенсію від
стортингу і скористався нею, щоб поїхати на південь. Спочатку він оселився
у Римі, де жив у повній самоті, потім переїхав у Трієст, потім у
Дрезден і Мюнхен, відкіля їздив у Берлін, а також був присутній при
відкритті Суэзского каналу. В даний час живе звичайне в
Мюнхені. Перша п'єса Ібсена, більш психологічна, чим історична
драма "Саtіlіnа", відноситься до 1850 р. У цьому ж році Ібсен домігся того,
що була поставлена на сцені його трагедія: "Kamphojen". З тих пір він
почав писати п'єсу за п'єсою, сюжети для який брав з історії Середніх
століть. "Gildet pa Solhoug", шедшая в Христиании в 1856 р. - перша з
драм Ібсена, що мала значний успіх. Потім з'явилися "Fru Inger til
Osterraat" (1857), "Harmandene paa Helgeland" (1858), "Kongs Emnerne"
(1864). Усі ці п'єси мали великий успіх і були багато разів грані в
Бергені, Христиании, Копенгагені, Стокгольмі й у Німеччині. Але написані
їм у 1864 р. п'єси "En Broder Nod" і особливо "Kjoerlighedens
Komedie", так відновили проти нього його співвітчизників, що И. був
змушений у 1864 р. залишити Норвегію. Подальші його драми "Brand"
(1866), "Peer Gynt" (1867), "Kejser og Galiltoer" (1871), "De Unges
Forbund" (1872), "Samfundets-Stotter" (1874), "Nora" (1880), після
яке він зовсім посварився з Бьернсоном. Потім ще Ібсен написав:
"Hedda Gabler", "Rosmersholm" і "Будівельник Сольнес". Вірша Ібсена
зібрані в книжку "Digte:" (1871).
М. В.
П'єси Ібсена стали відомі в Європі порівняно недавно, але слава цього
письменника виросла з поразительною швидкістю, і в останні роки критики,
говорячи про вершини сучасної літератури, згадують норвезького
драматурга поруч з іменами Толстого і Зола. Одночасно, однак, з
фанатич. шанувальниками, у нього є настільки ж завзяті супротивники, що вважають
його успіх явищем хворобливим. Славу створили йому не історичні п'єси,
написані по древнескандинавским сагах (краща з них "Воїни
Гельголанда"), а комедії і драми із сучасного життя. Вирішальним моментом
у діяльності И. є 1865 рік, коли він, у перший раз залишивши
Норвегію, надіслав туди з Італії драматичну поему "Бранд". По
настрою й основній ідеї сучасні п'єси И. поділяються на двох
категорії: тенденційно викривальні комедії і психологічні драми. У
своїх комедіях И. є фанатичним захисником цільної,
самодостатньої особистості і лютим ворогом тих форм життя, що, по
думці художників, знеособлюють, нівелюють сучасних людей - родини,
заснованої на романічній неправді, суспільства, держави, і, глав. образом,
демократії - тиранії більшості. Загалом фабула всіх цих п'єс
та сама: яка-небудь цільна особистість, чи герой героїня, вступає
у боротьбу із суспільством через ідеал правди. Чим ця особистість самобытнее і
сильніше, тим ожесточеннее її боротьба з безвільністю і моральним
незначністю людей. Зрештою особистість залишається самотньої,
покинутої, зганьбленої, але не переможеної. Священик Бранд, герой
фантастичної драматичної поеми у віршах, ставить метою життя
досягнення внутрішньої досконалості, повної розумової волі. Заради
цієї мети він жертвує особистим щастям, єдиним сином, гаряче
коханою дружиною. Але зрештою його сміливий і не знаючий
компромісів ідеалізм ("усі чи нічого") зіштовхується з боягузливим
лицемірством духовної і світської влади; покинутий усіма, герой у
свідомості своєї правоти гине один серед вічних льодів норвезьких гір.
- В обстановці більш реальній подібна ж доля випадає на частку докт.
Штокмана (герой комедії "Ворог народу"). Переконавши в
