цілому, таким, яким воно є: з усіма його чеснотами, з усіма поважними, високими й ганебними сторонами, з безладом станів, які перемішалися, з плутаниною принципів, з його новими потребами й старими суперечностями. У автора не вистачає мужності зізнатися, що він скоріше історик, ніж романіст... Він може лише додати, що в наш час, коли все обговорюється і все критикується, коли більше не вірять ні священику, ні поету, коли сьогодні зрікаються того, що вчора славили, – в такий час поезія неможлива. Автор вважає, що не лишилося більше нічого, гідного уваги, крім опису грізної соціальної хвороби, а її можна зобразити лише разом з суспільством, бо хворий – і є сама хвороба".
Роман "Втрачені ілюзії" по праву належить до найкращих і найпопулярніших творів Бальзака. Створювався цей роман протягом дев'яти років. Як вже зазначалося, у 1837 р. з'явилася перша його частина, згодом названа "Два поети", у 1839 р. – друга частина під назвою "Провінційна знаменитість в Парижі", а через чотири роки побачила світ третя, заключна частина – "Давід Сешар, або Страждання винахідника". За первісним задумом, роман мав дати зіставлення провінційних і столичних звичаїв та висміяти самовпевненість провінціалів. Та в процесі роботи над ним задум все більше розростався та ускладнювався, і зрештою з'явився твір, який навіть серед пізніх романів Бальзака виділяється багатством і розмаїтістю проблематики [15, 144].
До вершин творчості Бальзака слід віднести й роман "Сезар Бірото", досить незвичайний за своєю темою і типом героя. Задум цього роману виник у письменника ще на початку 30-х рр., але він зволікав з його написанням аж до листопада – грудня 1837 р., коли роман був написаний з швидкістю, незвичайною навіть для Бальзака.
Роман "Сезар Бірото" був написаний Бальзаком одночасно з повістю "Банкірський дім Нусінгена", і в передмові до першого видання роману автор вказав на внутрішній зв'язок між творами й на необхідність їх зіставлення: "Книга ця – лише один бік медалі, вона стосується всіх прошарків суспільства, зворотний бік цієї медалі – "Банкірський дім Нусінгена". ...Той, хто прочитає "Сезара Бірото", повинен буде прочитати і "Банкірський дім Нусінгена", якщо бажає зрозуміти твір у цілому".
У другій половині 1846 р. під час останнього спалаху творчої активності, яка наступила після тривалого спаду 1844-1845 рр., Бальзак створює, за визначенням С. Цвейга, свої "останні шедеври" – романи "Кузина Бетта" і "Кузен Понс", об'єднані ним в дилогію "Бідні родичі" [25]. В них, "досягнувши вершини життя, Бальзак досягає і найвищої вершини свого мистецтва. Ніколи ще його погляд не був таким ясним, ніколи його рука, рука творця, не була сильнішою і нещаднішою. ...В цих останніх томах – гіркота великого досвіду, справжнє пізнання світу" [15, 152]. А. Моруа також вважає, що "Кузен Понс" – це один з шедеврів "Людської комедії", а про "Кузину Бетту" він говорить, що "з усіх творів Бальзака – це найжорстокіший і водночас найпрекрасніший. Та в надлюдському пориві, яким було його створено ("Кузину Бетту" написано за два місяці), автор остаточно згубив себе" [15, 152]. Варто прислухатися до цих запевнень авторів книг про Бальзака, які самі були видатними майстрами художнього слова.
1.3. Останні роки життя
Так і лишився незавершеним роман "Селяни" – ще один визначний твір Бальзака, де його соціальний аналітизм проявився з особливою глибиною і переконливістю. Робота над цим романом розпочалася 1838 р., у 1844 р. в газеті "Ля Пресе" була опублікована перша його частина під назвою "Хто з землею, той з війною". У 1847 р. письменник передав Жірардену, редактору названої газети, чотири розділи другої частини, які були опубліковані лише 1852 р. Останні шість розділів так і не були завершені, і вже після смерті Бальзака за його чернетками і нотатками вони були дописані Е. Ганською при допомозі письменника Ж. Шанфлері. Зрозуміла річ, за своїм художнім рівнем вони набагато поступаються розділам, завершеним самим Бальзаком.
Друга половина 1846 р., коли були написані "Бідні родичі", виявилася останнім спалахом творчої активності Бальзака. В наступні два роки вона неухильно йде на спад і повністю згасає за півтора роки до смерті письменника. Його здоров'я, зруйноване титанічною працею, невмолимо погіршується, кожна сторінка тепер дається йому з великими труднощами. Він скаржився в одному з листів до Ганської в червні 1847 р.: "Мій мозок, мій розум говорять, що уява, творча здатність вперто завмерли в мені й уляглися, немов капризні кози". А через місяць він пише з трагічним відчаєм: "У мене немає більше сил чекати наступного року. Все в мені завмерло. Тільки щастя може повернути мені життя і здатність творити" [15, 171].
Сповнені трагізму останні роки життя Бальзака цікаві для нас і тим, що в значній своїй частині вони пройшли на Україні. В цілому на Україні Бальзак провів більше двох років. Перший раз він приїхав у Верхівню, маєток Е. Ганської неподалік від Бердичева, 13 вересня 1847 р. і пробув там до 1 лютого 1848 р., навідавшись у листопаді 1847 р. до Києва, який справив на нього сильне враження. Для свого нового паризького будинку на вулиці Фортюне він навіть замовив літографії з видами Києва, що прикрашали його парадні сходи. В кінці вересня 1848 р. Бальзак вдруге прибуває у Верхівню і залишається там до 23 квітня 1850 р.; під час цього перебування він двічі відвідує Київ.
14 березня 1850
