то в егоїзмі підприємця, не обмеженому ніякими державними установами, чи в честолюбстві поета, чи в жадобі насолод безпутного жуїра, – всюди виявляється основне лихо сучасності – індивідуалізм, проголошений французькою революцією XVIII століття в її деклараціях і законодавстві, який йде до згубного торжества" [21, 175]. Окремо слід відмітити, що у цьому творі Бальзак з особливою виразністю показав, як цей руйнівний буржуазний індивідуалізм проникає в літературу, театр, пресу, як згубно діє він на духовну культуру сучасного суспільства.
В широкому проблемно-тематичному комплексі роману "Втрачені ілюзії" хотілося б виділити дві центральні теми, які, власне, Бальзак уперше вводить в реалістичну літературу і дає їм глибоку розробку, яка неабиякою мірою вплинула на їх подальшу інтерпретацію. Це, по-перше, тема митця й буржуазного суспільства, згубного впливу "суспільства на митця і, по-друге, тема не менш драматичної долі вченого й винахідника в капіталістичному світі.
Тему мистецтва й митця, їхніх відносин з суспільством широко ввели в літературу романтики. Вони ж дали їй цілком визначене, романтичне тлумачення, на якому головним чином позначилося те, що романтики гостро відчули ворожість нового, буржуазного суспільства мистецтву й митцеві. Цих глибинних причин ворожості буржуазного суспільства мистецтву романтики не усвідомлювали, але вони з великою художньою силою відобразили їхню дію, патетично виразили гостроту й непримиренність конфлікту митця з буржуазно-міщанським середовищем. У В. Вакеяродера і Е.Т.А. Гофмана, А. де Віньї і Жорж Санд, у багатьох інших романтиків мистецтво й буржуазне суспільство постають як ворожі, цілком несумісні світи, що породжує глибокий драматизм становища героїв-митців, трагічність їхньої долі. Та оскільки суспільно-економічна зумовленість всіх цих явищ романтиками не усвідомлювалася або ж усвідомлювалася неясно, конфлікт митця з чужим і ворожим йому світом легко набував у них позачасового одвічно-метафізичного змісту.
Тема мистецтва й буржуазного суспільства знайшла подальший розвиток у творчості письменників-реалістів. Від романтиків вони сприйняли ідею ворожості буржуазного суспільства мистецтву, але трактували вони її по-іншому, в соціально-аналітичному плані, в її життєвій конкретності. Визначна роль у цьому належить Бальзаку, якого з повним правом можна назвати зачинателем реалістичної розробки названої теми, тим письменником, який водночас надовго визначив загальний характер і напрям її інтерпретації – аж до Д. Лондона й Т. Драйзера, Г. Манна і Ф. Моріака. В багатьох своїх творах, і насамперед в романі "Втрачені ілюзії", Бальзак реалістично зобразив становище мистецтва й митця в буржуазному суспільстві, викрив засоби й форми поневолення митця цим суспільством, розтлінний вплив грошей, принципу вигоди на сферу духовної культури [15, 131].
Молодий поет Люсьєн Шардон, справді обдарований, при допомозі мадам де Баржетон завоював визнання в рідному провінційному Ангулемі і навіть був зарахований своєю покровителькою до "геніїв". Разом з нею він їде в Париж, щоб скорити столицю і завоювати загальне визнання і славу. Розвиваючи цю лінію роману, Бальзак, за його ж словами, мав на меті "пояснити ще не пояснену долю багатьох письменників, які подавали великі надії, але погано кінчали". На прикладі Люсьєна Шардона він показав, як буржуазне суспільство губить молодого митця не стільки тим, що зводить на його шляху перешкоди, ставить його в скрутні обставини, скільки тим, що розбещує його зсередини й тим самим вбиває його талант.
У Парижі герой роману знайомиться з літературними колами, з видавцями й журналістами, з театром, – і всюди він стикається з "принципом вигоди, з всевладдям грошей". Дуже характерно, що серед людей, які мають пряме чи опосередковане відношення до мистецтва, менше всього говорять про саме мистецтво: "Все те, що почув Люсьєн за ці дві години, зводилось до грошей. У театрі, як і в книгарні, як і в редакції газети, про справжнє мистецтво і справжню славу не було й згадки. Удари преса для карбування монет невмолимо падали на його голову й серце". Глибше й різкіше, ніж в будь-якому іншому творі, розкриває Бальзак у "Втрачених ілюзіях" згубний вплив нової суспільної системи, що ?рунтується на "фінансовому принципі", на мистецтво й духовну культуру загалом. Через певний час, вникнувши в життя нового для нього середовища, Люсьєн "відкриває жахливі таємниці. Гроші – ось в чому ключ до всього". Тут "на всьому наживають гроші, тут все продається, все фабрикується; навіть успіх". І якщо спочатку розум уявлявся Люсьєнові тим Архімедовим важелем, за допомогою якого можна повернути земну кулю, то через деякий час "точку опори для розуму" він починає вбачати в грошах.
Концентроване втілення зла, що згубно діє на мистецтво й всю духовну культуру, Бальзак вбачає в журналістиці. Влада грошей, закон купівлі й продажу, штучність успіху й слави – все це проявляється в діяльності преси з цинічною відвертістю. "Чисті люди" в журналістиці, говориться в романі, така ж рідкість, як і "чесні ділки". Устами журналіста Лусто письменник називає газету "брудною кухнею", де неможливо працювати, не заплямувавши рук і совісті. Шантаж, безпринципні дії, диктовані дрібними розрахунками, зведення особистих рахунків, творення фальшивих репутацій і паплюження благородних людей та видатних здобутків мислі й мистецтва, – ось чим займається газета, в якій певний час співробітничає Люсьєн Шардон. Лусто повчає новачка: "Газета вважає правдою все правдоподібне, в цьому наш вихідний пункт"; "любий мій, журналіст – це акробат, і тобі доведеться звикати до незручностей своєї професії"; він знайомить Люсьєна з розробленою системою засобів, за допомогою яких можна "знищити" видатний твір і піднести до небес посередній, і т. д.
У "Втрачених ілюзіях" Бальзак
