Олівер стає учнем трунаря. Цей новий етап його життя затьмарений необхідністю відвідувати разом з господарем будинки померлих бідняків, терпіти незаслужені образи і образи. Дух протесту знову спонукає Олівера до рішучих дій: він вирішує втіки від господаря, і це рішення Діккенс, який називає себе біографом Олівера і стверджує, що його герой не навчився, незважаючи ні на що, бути покірним долі, вважає це дуже важливим епізодом в історії Олівера, який спричинив за собою суттєву зміну у всіх його справах і планах на майбутнє" [14, 164]. Олівер Твіст добирається до Лондона, потрапляє в нетрі міста, стає членом злодійської шапки Фейджіна, жертвою лиходія Сайкса. Зустріч з добрим містером Браунлоу міняє його долю: він знаходить притулок у добрих людей, у нього з'являються друзі, він узнає таємницю свого походження, і все завершується благополучно. Але гине Ненсі, яка прагнула вирвати Олівера з оточення злодіїв і злочинців. Вона порушує закони злочинного світу і Сайкс вбиває її. Страшна сцена вбивства Ненсі залишає незабутнє враження.

У "Передмові до "Олівера Твіста", написаній через три роки після першого видання роману, Діккенс писав, що головна задача його книги – показати "сувору правду", зобразити світ злодіїв і злочинців без оздоб. Він протиставляє свій роман творам, в яких життя злочинного світу зображалося в помилково-романтичному світлі, як щось принадне і привабливе. Діккенс вірний життєвій правді в описах лондонських нетрів і їх мешканців; він не боїться втаїти від читачів "жодної дірки в сюртуку шахрая, жодної папільйотки в розпатланому волоссі Ненсі" [14, 164]. Він описує "холодні, сірі нічні лондонські вулиці, в яких не знайти притулку; брудні і смердючі лігва – обитель всіх вад; кубла голоду і хвороби; жалюгідне лахміття, яке ось-ось розсиплеться".

В "Олівері Твісті" дозрів складний комплекс індивідуальної письменницької манери Діккенса. Вона будувалася на переплетенні і суперечливому взаємопроникненні різних тенденцій – гумору, дидактики і документованого малюнка. В романі йдуть, переплітаючись, дві паралельні лінії оповідання: одна про долю Олівера в його боротьбі зі злом, втіленим у фігурі Монкса, – тут Діккенс опирається на традицію готичного роману, – інша про те справжнє життя, на фоні якого відбувалася ця боротьба. Обидві лінії не легко вдавалося переконливо зв'язати між собою: реалістичне зображення часто вступало у відкриту суперечку із заданою тезою "добро перемагає зло". Проте, яким би важливим не був для Діккенса доказ його оптимістичної філософії, він знаходив силу своєї майстерності і дарування реаліста, зображаючи той соціальний "фон", на якому проходить важке дитинство його героя. Вся потужність його дарування як художника-реаліста виступала там, де письменника не зв'язувала необхідність доводити недоказове і він зображав живих людей і реальні обставини [9, 145].

Таким чином, "Олівер Твіст" – перший соціальний роман Діккенса. Суперечності англійської дійсності виступають в ньому незрівнянно ясніше, ніж в "Піквікіані", бо задачі, які перед собою ставив Діккенс, були незрівнянно ширшими. Спочатку він мав намір показати злодійський Лондон, дно великого капіталістичного міста, причому показати його не прикрашеним, а "таким, яким він є насправді" [9, 143]. Він оголошував себе супротивником романтичного прикрашення життю і (в передмові до першого видання роману) писав: "Задачею моєї книги була сувора правда". Наскільки йому це вдалося – інша справа.

Спочатку в задачу Діккенса входило лише створення реалістичної картини злочинного Лондона і найбідніших кварталів столиці. Але в процесі роботи задум значно розширився, і в романі розвернулося велике художнє полотно, що охоплює різні сторони сучасного англійського життя, були поставлені різні, притому важливі і актуальні проблеми. Не можна забувати, що час, коли Діккенс збирав матеріал для "Олівера Твіста", був періодом боротьби довкола опублікованого ще в 1834 році "Закону про бідних". Закон цей був першим актом, яким ознаменувався початок буржуазного панування в парламенті після виборчої реформи 1832 року. Позбавляючи робітників посібника з безробіття і відкривши для незаможних робочі доми, правлячі кола сприяли безкарному зниженню заробітної платні, вигідному промисловцям.

2.2. Виховні елементи в романі "Ніколас Ніклбі"

У "Ніколасі Ніклбі" Діккенс вперше звернувся до створення "комплексних" образів, які стали з тих пір невід'ємною особливістю його стилю. Улюблений прийом його – зображення характерів на основі ряду пов'язаних між собою і складових нерозривну єдність мотивів, з'єднаних однією основною рисою, типовою для даного характеру. Ця основна риса виявляється і в поведінці, і в манерах, і в зовнішності, і в речах, що належать особі, що зображається, будинку, в якому він живе, вулиці, на якій стоїть його будинок, тобто, іншими словами, у всьому, прямо або побічно з ним пов'язаному. Так, брати Чірібл добрі і великодушні, і все, що їх оточує, світиться відображеним світлом їх доброти. Ральф Ніклбі, навпаки, егоїстичний і злий, і навіть будинок, де він живе, відрізняється суворістю і мороком [9, 145].

"Ніколас Ніклбі" – роман про виховання. В передмові до нього Діккенс наголосив на "жахливій занедбаності освіти" [9, 146].

У світосприйманні Діккенса питання виховання грало завжди величезну роль: боротися з тим або іншим соціальним злом означало для нього завжди переконувати, тобто кінець кінцем виховувати. Правильне виховання людини він уважав кращим шляхом до встановлення взаємного розуміння між людьми, до гуманної організації людського суспільства.

Малюючи школу для бідних ("Дотбойз-хол") і її власника Сквірса, письменник створив картину не тільки великої реалістичної переконливості, але великої актуальності: саме в ці роки інтенсивно йшов рух по перегляду форм і