дім Домбі і син. Торгівля оптом, уроздріб і на експорт" – така повна назва роману Діккенса. В ньому розказується про сім'ю власника торгової фірми, комерсанта Домбі, про долю його дітей – дочки Флоренс і сина Поля, про смерть його першої дружини і про відхід з дому другої – красуні Едіт. Але це не "сімейний роман", тому що з його сторінок постає сама Англія, представлена множиною осіб і характерів, різноманіттям суперечностей, контрастів, подій. Через сімейні відносини в дому містера Домбі, фірма якого веде торгові справи в Англії і її колоніях, розкривається характер зв'язків і відносин людей в сучасному Діккенсу суспільстві. Тут показаний зв'язок і взаємодія між окремими сторонами і явищами життя, що свідчить про прекрасне знання її автором [14, 168].
Пригадаємо слова російського сучасника Діккенса драматурга А.Н. Островського, що містяться в його замітці про роман "Домбі і син", з яким він познайомився в кінці 40-х рр., працюючи над комедією з життя московського купецтва "Свої люди – порахуємося": "Для того, щоб бути народним письменником, мало однієї любові до батьківщини, – любов дає тільки енергію, відчуття, а змісту не дає; потрібно знати добре свій народ, зійтися з ним міцніше, зріднитися. Найкраща школа для художнього таланту є вивчення своєї народності, а відтворення її в художніх формах – найкращий терен для творчої діяльності". Знання свого народу і любов до нього з'єдналися в романі Діккенса.
Якщо свої колишні романи Діккенс будував як ланцюг епізодів, що змінялися, то в "Домбі і сині" все спрямовано до єдиного центру, з ним пов'язане і підпорядковане розкриттю його сутності. Таким ідейно-художнім центром роману стає фігура містера Домбі, особливості характеру і грошові інтереси якого впливають на долі інших людей. Він і сам відчуває себе центром всесвіту. "Земля була створена для Домбі і сина, щоб вони могли в ній вести торгові справи, а сонце і місяць були створені, щоб осявати їх своїм світлом... Річки і моря були створені для плавання їх судів... зірки і планети рухалися по своїх орбітах, щоб зберегти непорушною систему, в центрі якою були вони". Втім, тут йдеться не стільки про Домбі, скільки про фірму "Домбі і син". І це не випадково. В своїх близьких Домбі бачить лише слухняних виконавців його волі, покірних служителів фірми. Він і сам вже давно перестав бути людиною, а перетворився на діловий механізм. Якщо щось і здатне збудити його інтерес, то це – гроші. Лише багатство здатний він цінувати і поважати. "Гроші є причиною того, що нас шанують, бояться, поважають, підлабузнюються перед нами і захоплюються нами", – вважає Домбі [14, 168].
Домбі позбавлений внутрішнього тепла, він виділяє холод. В його похмурому домі панує атмосфера холоду, що леденить. Використовуючи прийом гіперболи, Діккенс із властивою йому майстерністю розвиває тему "холоду", розкриваючи суть такого явища, як Домбі. Це типово англійський буржуа з властивим йому снобізмом, прагненням проникнути в аристократичне середовище, презирливо відноситься до всіх, що перебувають нижче його на суспільній сходи.
Він самовпевнений і манірний. Домбі не помічає страждань і сліз своєї дочки. Він відноситься до Флоренс як до "фальшивої монети, яку не можна вкласти в справу". В його серці, що окам'яніло, не отримують відгуку звернені до нього слова, в ньому не "було ні натяку на ніжність або жалість. Не було ні проблиску інтересу, батьківського визнання або співчуття". В своєму маленькому сині він не бачить дитини. Для нього Поль – спадкоємець і продовжує "справи". Слабка і ніжна дитина, потребуюча в турбуванні і ласці, розлучена з люблячою його Флоренс і визначена в пансіон "чудового людоїда" місіс Піпчін, а потім в школу жахливого містера Блімбера. Поль гине. Йде з дому Домбі його дружина Едіт, чию любов, покірність і відданість, чию красу він сподівався придбати за гроші. Горда Едіт не побажала стати жертвою торгової операції. Будинок батька покидає і Флоренс. Упевненість Домбі в непохитності його могутності рушиться. Він залишається наодинці.
А.Н. Островський дуже точно писав про те, що згубність відчуження від істинної людяності розкривається в долі Домбі "в зіткненні з іншим началом – з любов'ю в різних її проявах". Етично-естетичний ідеал Діккенса пов'язаний з людьми, що протистоять світу Домбі і "мають серце". Це кочегар Тудл – "повна протилежність в усіх відношеннях містеру Домбі", його дружина місіс Тудл, капітан Катл, Уолтер Гей, покоївка Сьюзен Ніппер, Сол Джілс, безглуздий, смішний і нескінченно добрий містер Тутс. В середовищі цих людей, яким чужа пожадливість, але властиве відчуття власної гідності, доброта і чуйність, Флоренс знаходить притулок і розуміння. А ті, хто не "має серця" або пригнічує в собі його пориви, протистоять Флоренс і її оточенню. Це майор Бегсток, місіс Піпчін, Каркер і Блімбер, місіс Чік [14, 169].
Світ Домбі протиставив в романі світу простих людей. Це має цілком певний соціальний сенс, і разом із тим таке зіставлення засноване на властивому Діккенсу. Уявленні про прекрасне як про єдність правди, добра і любові. Затверджуваний в романі етичний ідеал об'єднує в собі риси соціального і естетичного ідеалу письменника.
Роман має щасливу кінцівку. Домбі стає люблячим батьком і добрим дідусем. Наскільки переконливий такий фінал? Чи закономірне таке перетворення? Навряд чи. Але, виходячи із загальної концепції творчості Діккенса в період створення роману "Домбі і син", він пояснимий. В
