...Яка ж краса і грізна і чарівна!

Та Меланка на ці слова уваги не звернула, бо кохає Івана Свічку. Кохає, тому і відмовляє його від боротьби, від активних дій. Вона не хоче, щоб боротьбою здобували світло, бо для неї:

...Світло любе, як воно

Своє проміння ллє в затишній хаті,

Коли сім'я вечеря за столом,

Коли дитину колисає мати...

Але ця тиха, лагідна дівчина ні на мить не завагалась виконати жорстокий воєводин присуд для врятування свого коханого:

Цю свічку я — побачиш — донесу.

Чи можу я не донести її,

Коли вона життя мого Івана!

В образах Івана Свічки та Меланки Іван Кочерга переконливо показав героїзм та незламність українського народу в боротьбі за свою волю і незалежність.

У п'єсі змальовано ряд київських ремісників: кушнірів, бондарів, ковалів, зброярів, золотарів. Це порядні люди, душевно красиві, з почуттям власної гідності. Всі вони незадоволені воєводою, його жорстокою забороною користуватися світлом, обурюються новими насильствами. Зі збуреної юрби виділяється кожум'яка Чіп. Він гнівно кричить:

Знущання це! Ніколи не було,

Щоб від цехів такого вимагали!

Та що це ми — невільники, раби,

Челядники хіба ми воєводи,

На нього щоб робити день і ніч!

...Не діжде він, щоб ми йому робили!

...Хай світло дасть!

Чи не найбільш гостро І. Кочерга осудив заборону світла образом золотаря Передерія. Цей майстер-умілець осліп, бо до темряви сидів над дрібною різьбою. Та він упевнений, що прозріє, як тільки в хатах ремісників засяють каганці. І дійсно, Передерій прозрів, коли запалав воєводин замок. Смертельно поранений, він відчуває щас-тя, бо вмирає за Київ, за свою маленьку перемогу:

Я бачу всіх. Товариші... брати...

В останній бій! За світло і за волю!

Тебе я бачу... Київ... рідний мій...

Ремісники солідарні між собою, одностайні в рішеннях та діях. Коли варта забирає Меланку від умираючої матері, народ обурюєть-ся і вступає в бійку. З юрби чуються голоси: «Ґвалтівники! Про-кляті душогуби! Геть кривдників! Женіть їх! Бийте їх!..»

Між ремісниками та пануючою верхівкою існує давня неприязнь, ворожнеча. Воєвода та його прислужники відчувають, що ремісни-ки готові помститися за заподіяні кривди. Тому і посилююють охо-рону біля замку, постійно вартують, навіть Свічку переводять до в'язниці, бо бояться тримати його у палаці. Коли Свічку заарешту-вали, трудове Подольє одностайно піднімається на відкриту бороть-бу з воєводою та його попихачами. Гаслом виступу стають слова: «За Свіччине весілля!».

Отже, ремісницька маса показана як сила, що здатна постояти за себе, відкрито боротись за свої людські права та привілеї.

Не останнє місце в п'єсі займає образ воєводи, пихатого повели-теля, жорстокої людини. Він хизується своєю владою, заявляє з погордою: «Для цих рабів (киян) я князь і воєвода!» Грубо звер-тається він навіть до тих, хто його оточує, хто йому служить. А над своєю дружиною просто знущається. При людях може зло кинути їй в обличчя: «Безглузда слюсарівна!», «Безумна ти!», «Та я тебе на місці!.. Замовчи!» Жорстоко повівся він і з Меланкою. Адже він розумів, що донести свічку від замку до Житнього торгу в таку негоду просто неможливо. Вдаючи із себе доброго і гуманного, при-криваючись богинею світла, воєвода промовляє:

Якщо вона укриє вогник твій

І свічку цю од бурі захистить,

Клянусь, він буде вільний і живий.

Особливості композиції п'єси

1. «Свіччине весілля» побудовано на зіставленнях контрастних сцен, картин, портретів, образів:

а) повсякденні пишні розваги та оргії воєводи;

б) осяяний безліччю яскравих вогнів, наповнений співами пансь-кий палац на горі;

в) чисте і високе почуття Івана Свічки до Меланки.

а) безрадісне і нужденне життя ремісників;

б) повите мороком ночі принишкле трудове Подольє;

в) захоплення дівочою красою розбещеного Ольшанського.

2. Значну роль у композиції відіграють пісні, яких нараховується у творі понад двадцять. Є пісні народного походження, деякі створив сам

драматург. Пісні увиразнюють обряд українського весілля («Ой панове-сватове, просимо вас...»), характеризують групи образів (дівоча гра про свічку, застільна пісня литовських рицарів). Допомагає характеристиці Івана Свічки і його лірична пісня «Темная нічка над містом спустилась».

СЦЕНІЧНА ІСТОРІЯ П'ЄСИ

Після виходу у світ п'єса «Свіччине весілля» не привернула до себе належної уваги театральних колективів. Івана Кочергу навіть крити-кували за неактуальність проблематики, за відображення події чоти-рьохсотлітньої давнини. Визнання прийшло в 1934 р. після поста-новки п'єси на Українському радіо групою київських акторів під керівництвом режисера-постановника О. Сумарокова. Вдруге радіо-постановку «Пісня про Свічку» здійснив у 1953 р. народний артист СРСР В. Добровольський. «Пісня про Свічку» вперше була поставле-на на сцені Запорізького драматичного театру ім. М. Заньковецької. Після цього п'єса набула широкої популярності, її ставлять театри багатьох міст України. У 1948 р. композитор М. Скорульський напи-сав оперу «Свіччине весілля».

Літературна критика оцінює «Свіччине весілля» як видатний твір драматургії.

ВІДГУКИ КРИТИКІВ ПРО П'ЄСУ «СВІЧЧИНЕ ВЕСІЛЛЯ»

«Віршована'драматична поема «Свіччине весілля» («Пісня про Свічку») — нове досягнення драматурга, якому вдалося широко показати засобами сценічної дії народний рух та його героїв».

Єлизавета Старинкевич

«Крізь усю п'єсу лейтмотивом проходить образ свічки, антитеза світла і темряви. У символічній боротьбі за світло під проводом ге-роя п'єси Івана Свічки драматург відтворює віковічну боротьбу тру-дового українського народу за своє визволення з-під ярма гноби-телів, за світле, щасливе життя».

Надія Анаріанова

«З появою «Свіччиного весілля» на сцені вперше в історії укра-їнського театру була розкрита хвилююча сторінка минулого життя нашого народу, до того майже не відбита в драматургії».

Кіндрат Сторчак

«Предмети на сцені,— лист, хустка, рушниця, свічка і т. ін.,— учасники спектаклю. Вони оточують персонажа, рухаються разом з ним і разом з ним виростають до типової значущості реалізму. .. .Пред-мет — свічка — є стрижнем п'єси, і з простої свічки