Как ножки циркуля, вдвойне

Мы нераздельны и едины:

Где б ни скитался я, ко мне

Ты тянешься из середины.

Кружась с моим круженьем в лад,

Склоняешься, как бы внимая,

Пока не повернет назад

К твоей прямой моя кривая.

Куда стезю ни повернуть,

Лишь ты - надежная опора

Того, кто, замыкая путь,

К истоку возвратится скоро.

«Прощание, возбраняющее печаль»

(Переклад А.Н. Горбунова )

Концепт, як і інші стилістичні прийоми, допомагали Донну передати задум вірша. Як прикраси такі метафори стали використовуватися значно пізніше, коли увійшли до моди в творчості деяких послідовників Донна. Згодом виникли різноманітні теоретичні обґрунтування метафори-концепту.

На перший погляд непоєднані речі уподібнювалися в інтерпретації Джона Донна і зливалися в один концепт [55].

Ми відчуваємо зіткнення між початком матеріальним і духовним, між розумінням краси світу і минущості буття. Внутрішній розлад - головний мотив лірики Донна. Саме тут причина її складності, її болісних суперечностей, поєднання непідробленої радості життя і глибокого трагізму. В його поезії є щось незрозуміле – алхімічне.

О Сине Божий, що, бачивши гріх

І нестворену смерть, що з ним. уповзла,

Взяв її в Себе і тим переміг

Силу ворожого нам жала,

Тепер розп 'яттям Себе прибий

Знову до серця мого,

Де б не було, залишайся з ним.,

Щоб, успоріднившись крові Твоїй,

Терпіння Твоє осягнути змогло.

(Переклад В. Коптілова)

І дійсно, богословський контекст доннівської елегії зовсім не знаходиться в суперечності з контекстом алхімічним [54].

Донн – це бароковий поет, в його поезіях поєднано містику і сакральне, він звертається до сонму янголів, до Бога, до Богоматері, оскільки світ доби Донна – це світ, в якому сакральне і містичне поєднано в один ланцюг. Це химерний і водночас Божественний світ. Це гріховний світ, в якому гріх є атрибутом свідомості, але і в той же час людина прагне пізнати Бога, розуміючи, що після смерті Людина все одно опиниться в пеклі.

Благословенній Матері-Діві,

Що нам відімкнула втрачений рай,

Гріх поганьбивши, освячений тілом

Втілила змогу спокутніх благань;

Лоно ж її – незбагненне небо,

В нього бо вдягся Бог;

Їй же ми зносимо вдячність ревну,

Бо немає скорбот, окрім наших хвороб.

Бог же чутиме благословенну з жінок.

(Переклад В. Коптілова)

Саме вживання алхімічної образності в проповіді показує достатньо ясно, наскільки була зрозуміла «пересічному читачеві» тієї епохи символічна мова алхімії. І алхімічно-символічна мова Донна.

Душе Святий, Чиїм храмом я був би,

Якби не ті мури, що бридко брудні,

Блюзнірськії ж бо пихою й хіттю задув я

Юначі всередині храму вогні.

Новим же вітром у серці роздми

Вогонь, що займає вівтар,

Нехай воно, кляте, від сяйва болить,

Хай плавиться плотяний серця ліхтар,

Та буде й жертовник, і жертва, і жар.

(Переклад В. Коптілова)[54]

Особливо цікава в плані подальшої еволюції Донна його сатира про релігію, де поет порівнює католицьку, пуританську і англіканську церкви. Жодна з них не задовольняє поета, і він приходить до висновку, що шлях до істини довгий і тернистий:

Звелася люта велич нанівець -

Так церква у вогні знайшла кінець.

Вітрила ремонтує екіпаж:,

Немов лахміття, звис наш такелаж:

Уламки скрізь. У тій шаленій грі

Було сигнальні збито лихварі.

В цій мертвій тиші, де нема надій,

Рятуюсь я від божевільних мрій (...)

(Переклад В. Коптілова)

Хаос світу торкнувся і земної церкви. І в цьому найважливішому для Донна питанні душевна роздвоєність дає про себе знати із самого початку. Все в світі є відносним і пізнається через зіставлення [54].

У творчості Донна також присутні зіставлення. Як наприклад, досить відомі сім сонетів, названих ним по-італійськи "La Corona" (корона, вінок). Цей маленький цикл написаний саме у формі вінка сонетів, де останній рядок кожного сонета повторюється як перший рядок наступного, а перший рядок першого з них і останній останнього співпадають. Донн блискуче обіграв поетичні можливості жанру з повторенням рядків, складним переплетенням рим і взаємозв'язком окремих віршів, які дійсно сплітаються в єдиний вінок. Але в той же час строго задана форма, мабуть, дещо скувала поета. "La Corona" вдалася швидше як віртуозний експеримент, де суто раціональний початок переважає над емоційним.

Інша справа «Священні сонети» (“Holly Sonnets”). Їх ніяк не назвеш лише віртуозним поетичним експериментом, а деякі з них за своїм художнім рівнем цілком співставляються із кращими світськими віршами поета [55].

Поезія Донна пройшла складну і різку еволюцію. Як і більшість поетів епохи, митець не призначав свої вірші для друку. Довгий час вони були відомі лише за списками, які часом сильно відрізнялися один від одного [54].

В сатирах Донн бере за зразок не національну, а давньоримську традицію Горація, Персія і Ювенала і перетворює її у дусі власного світобачення. Вже перша його сатира була написана в незвичній для єлизаветинців формі драматичного монологу – сатирик, умовна фігура «від автора», спочатку розмовляє з «безглуздим диваком», а потім розказує про їхні подорожі вулицями Лондона.

Всього декількома штрихами він вельми точно, хоча і з гротесковим перебільшенням, малює портрети своїх сучасників: капітана, що набив гаманець платнею загиблих в битві солдат, жвавого придворного, від якого виходить запах дорогих духів, судді, що наряджається в оксамит модного франта і інших перехожих, а їдкі коментарі сатирика, який оцінює кожного з них, допомагають відтворити картину життя столичного суспільства. Тут панують легковажність і пихатість, жадібність і лицемір'я.

Особливо дістається від сатирика його супутнику, порожньому і дурному чепуруну, який