Посилений вплив релігії на літературу епохи бароко з особливою гостротою проявилося у творчості видатного поета Джона Донна (John Donn, 1572-1631), який вважається основоположником метафізичної літературної школи. Її представниками були також Джордж Герберт, Крешо, Воен, Бен Джонсон, Пріор, Каулі, Клівленд, Монтень, Марло, Чапмен, Мільтон, Драйден, Семюель та Бен Джонсон і багато інших. Назва цієї школи виникла у зв’язку з тим, що у творах її представників, на зміну життєрадісному зображенню буття приходить інтелектуальні, філософські роздуми над проблемами життя, смерті, безсмертя. Саме в творчості Джона Донна присутній драматичний перехід від гуманізму епохи Відродження до теологічної концепції світу, до релігійного світовідчуття ХVІІ ст. [4, 88].

Метафізична школа як поетична традиція довгий час залишалася невідомою і мало хто перекладав вірші поетів-метафізиків. Наше знання англійської метафізичної поезії та наш інтерес до неї змінився завдяки Йосифу Бродському – відомому російському критику та літературному діячеві [26, 78]. Ним було зроблено великий внесок в літературу: він сповна дослідив біографію та творчий шлях Джона Донна і переклав чимало його віршів, приділивши цьому багато років свого життя.

Говорячи про метафізичну поезію, ми не можемо не згадати Т. С. Еліота. Саме йому ХХ століття завдячує таким близьким знайомством із англійськими поетами-метафізиками ХVІІ ст., адже вивчення їх поезії стало обов’язковим в університетах. Звичайно, поетів-метафізиків вивчали і до нього, але саме завдяки тому, що він захоплювався їх творчістю (вивчав і досліджував її, про що свідчить його стаття «Метафізичні поети» (1921)), а також завдяки силі його слова, про метафізичну поезію більше заговорили в світових літературних колах [26, 80-81].

Визначення метафізики довгий час звучало або як пророкування, або як свідчення химерного і тонкого смаку. Питання полягає в тому, наскільки так звані поети-метафизики являли собою школу і наскільки ця так звана школа, або рух, відхилилася від основної течії.

Визначити, що таке метафізична поезія, досить важко і надзвичайно складно вирішити, хто із поетів і в яких віршах дійсно слідує її практиці. Поезія Донна — це пізньоєлизаветинська поезія, яка є досить чуттєвою (такою ж як і у Чапмена). Вона бере свій початок у віршах Б. Джонсона, зустрічається також у чутливого та дотепного Пріора. Варто згадати звернення до Бога у віршах Герберта, Воена і Крешо, що набагато пізніше знайшли відгук у Крістіни Россеті і Френсіса Томпсона.

Важко виділити якесь специфічне вживання метафори, порівняння, або «концепту» – чудернацького, парадоксального образу, який любили єлизаветинці, – яке було б властиве всім цим поетам одночасно і в то же час було достатньо важливим як елемент стилю, що дозволяє виділити цих поетів в окрему групу.

У Донна, як часто і у Каулі, можна зустріти прийом, який деколи приписується саме «поетам-метафізикам»: розгорнення фігури мови до максимальної межі, якої дозволяє досягти майстерність поета. Так, наприклад, Каулі розгортає привичне порівняння світу з шахматною дошкою на декілька довгих рядків у вірші «До долі» (“To the Destiny”), а Донн, із ще більшою грацією, в «Прощанні, яке не дозволяє сумувати» (“Valediction: forbidding mouring”), пропонує порівняння двох закоханих з ніжками циркуля. Але ці порівняння не прості: ми вловлюємо суть завдяки моментальним асоціаціям:

Из пустоты

Чеканщик создает подобье мира,

На круглый шар с искусством ювелира

Трех континентов нанося черты.

Вот так же в каждой

Слезе твоей я сталкиваюсь с жаждой

Стать целым миром — с обликом твоим.

Не плачь, чтоб в смешанных слезах не сгинуть им.

(«О слезах при разлуке». Переклад І.Бродського)

Тут подані принаймні дві зв'язки – від глобуса географа до сльози і від сльози до потопу, які не імпліковані першій фігурі, але насильно підібрані до неї поетом. З іншої сторони, найбільш успішним і характерним знахідкам Донн зобов'язаний коротким словам і несподіваним контрастам:

A bracelet of bright hair about the bone

(Браслет з світлого локону навколо кістки).

У цьому рядку найбільший ефект досягається завдяки різким протиставленням асоціацій між «світлим локоном» (“bright hair”) і «кісткою» (“bone”). Подібний стиль поезії зустрічається ще в творчості Шекспіра та Мідлтона.

Джонсон, який ввів у вжиток термін «поети-метафізики», судячи з усього, маючи на увазі перш за все Донна, Клівленда і Каулі, відзначає, що вони прагнуть «насильно сполучати найрізноплановіші ідеї». Це обвинувачення є небезпідставним: віршам “метафізиків” властиві провали логічних зв'язків, часто ідеї співставляються, але не об’єднуються. Тим не менше, в поезії є досить велика кількість різнопланового матеріалу, який об’єднаний зусиллям поетичної думки. Приведемо для прикладу такий рядок:

Наша душа — це вітрило, що шукає свою Ікарію.

А в одному із прекрасних віршів, написаних в тому столітті – «Похоронах» (“Exeguy”) єпископа Кінга, розгорнене порівняння вжито якраз дуже доречно: у частині, де єпископ оповідає про своє пристрасне бажання побачити померлу дружину, ідея і порівняння стають чимось єдиним всередині цілісного образу подорожі:

Ты верь, и я к тебе приду -

В юдоли слез я встречи жду.

Знай, не могу я не прийти,

Ведь я давно уже в пути.

С той скоростью к тебе стремлюсь,

Какую порождает грусть.

Да, отдыхал я ночью, но

К закату жизни все равно

На семь часов я ближе стал,

Чем в миг, когда я засыпал...

Но пульса тихое биенье

Есть нашей встречи приближенье,

И как ни медленно он бьет,

Но нас в конце концов сведет.

(Переклад В.Луніна)

В останніх двох рядках виникає ефект жаху, подібний до того, який іноді досягає один з прихильників єпископа Кінга, Едгар По. І знову ж