Навряд чи можна зрозуміти що-небудь у віршах і прозі Донна, не зіставляючи долі, погляди, словники, банальності, загальні місця і прозрінння його епохи. І мова йде не стільки про століття, які нас розділяють, скільки про зовсім різні способи мислення: ми розучилися мислити і переживати в тих категоріях, серед яких протікало життя Джона Донна – поета й проповідника.

Донн, виходець із досить поважної сім’ї, отримав хорошу домашню освіту, – його дитячими наставниками були батьки-ієзуїти, кращі вчителі того часу. Навчаючись в Оксфорді і Кембриджі, Донн так і не отримав диплому в жодному із університетів.

Протягом 1589-1591 років він подорожував по Іспанії та Італії, згодом закінчив цитадель англійського правознавства, також вивчав теологію (богослів’я) [44, 65].

Донн успішно починає свою кар'єру, взявши участь у ряді воєнних експедицій, за якими слідували два найвідоміші донновські послання у віршах: «Шторм» і «Штиль» (1597).

Він походить з сім'ї із строгими католицькими переконаннями, — рідний дядько по лінії матері був главою ієзуїтської місії в Англії. Брат Джона, Генрі, помер у в'язниці, звинувачений в приховуванні католицького священика (причиною смерті була лихоманка, а у в'язницю нещасний потрапив «для встановлення причин і обставин справи»). Сам поет закінчив університетський курс без отримання ступеня – в іншому випадку випускники повинні були складати присягу на вірність короні – і монарху, як главі церкви.

Тим самим можливості світської кар’єри для Донна були обмежені із самого початку: католикам, або, як їх називали в Англії, «папістам», суспільство не довіряло. Проте місце особистого секретаря лорда-охоронця друку Томаса Еджертона (Thomas Egerton), міністра закордонних справ Англії, відкривало для Донна багатообіцяюче майбутнє. Вже через рік лорд Еджертон добивається того, що Донн стає членом парламенту від палати громад.

Але настільки вдало почата кар'єра закінчується. В 1601 р. Донн таємно одружується з племінницею лорда Еджертона, Енн Мор (Anne More), якій виповнилось 16 років. Розгніваний батько дівчини добивається усунення Донна з посади, позбавлення його місця в парламенті, спершу пробує кинути його до в'язниці, а потім під домашній арешт. В залі суду Донн виступає в ролі власного адвоката. Він захищає свої права любити і називати ту, кого любить, дружиною перед Богом й людьми, використовуючи при цьому всі свої знання і навики в галузі юриспруденції. Його красномовна промова переконує зал суду визнати законність їх шлюбу. Проте згодом Донн з дружиною втрачає все і, не маючи ні притулку, ні доходів, змушений жити то у родичів, то у знайомих. В такий важкий період творчість – це єдине, що підтримує Донна.

До того моменту, коли Донн і його однолітки входили в літературу, єлизаветинська епоха наближалася до свого кінця.

Старші єлизаветинці любили розігрувати драми свого життя. У Донна від цього театралізованого відчуття життя, яке властиве тій епосі, залишилася драматичність, як якась особлива якість присутня у всіх його віршах. Кожен із віршів Донна можна назвати, користуючись його ж формулою “The dialogue of one” – «Діалог одного», діалог людини з його власними пристрастями.

Характерним є те, що перше видання доннівських віршів, яке вийшло в 1633 р. – два роки після його смерті – починалось зверненням не до читача, як це було тоді прийнято, а до «тих, хто розуміє», “To the Understanders”. Донн вимагає від читача мобілізації всіх його інтелектуальних здібностей:

И коли эта книга такова –

Пусть вновь нахлынут варваров потоки,

Вандалов алчных, готов – не судьба

Исчезнуть знаньям: Ангельские строки,

Музыка сфер и Таинства учений–

вот в нашем мире школа поколений.

(А Valediction: on the booke.

Прощание: надпись на книге.

Пер. А.Нестерова)

Сам поет за життя двічі думав про те, щоб видати свої вірші – останній раз напередодні прийняття сану, й двічі відмовлявся від цього задуму. При цьому його, мабуть, зупиняло те, що в культурі того часу публікація віршів перетворювала автора в бідного літератора, який заробляв на життя пером, ставлячи його на відповідну сходинку соціальної ієрархії.

Стрімке розширення фізичних меж світу, що відбулося в ту епоху завдяки географічним та астрономічним відкриттям, примушувало людей XVI – XVII ст. відчувати себе беззахисним перед експансією «зовнішнього». Світ виявився занадто великим, в якому людина прирівнюється до піщинки.

Донн пише про свої переживання і, можливо, ця здатність висловлювати біль, і тим самим її долати – врятувала його від здійснення самогубства. В найбільш похмурий період свого життя Донн створює трактат «Біатанатос» (1608) – філософське і релігійне виправдання самогубця. «Позбавлення себе життя не належить до числа природних гріхів, а тому його можна осмислити інакше», – заявляє він в підзаголовку трактату. Подумки «прокрутивши» цю ідею, Донн переборює спокусу і знаходить в собі сили відійти від цієї небезпечної думки, хоча внутрішньо він уже наклав на себе руки [23, 14-19].

«Біатанатос» – свого роду поворотний пункт, з якого починається глибоке звернення Донна до релігії. Мабуть, не останню роль зіграло тут і ставлення до Донна при дворі короля Якова І, який зійшов на престол Англії в 1603 р. Кілька разів Донн через покровителів клопотав у короля про посаду, яка б дозволила йому привести в порядок своє досить нелегке фінансове становище, – але одержав відмову.

Ті біографи Донна, які стверджують, що прийняття сану було свого роду капітуляцією перед неминучим, навряд чи побачили ситуацію поета у всій її складності, адже 1610