моральних критеріїв, чистота й безкомпромісність морального почуття ав-тора та його героїв наче сконцентровані в оповіданні «Смерть кавалера», де впер-ше у творчості Тютюнника зойком ображе-ної дитячої душі зазвучало гостре викрит-тя лицемірства, надійно прихованого шкаралупою поважності. Тут з'являється соціальний тип так званого начальника-професіонала — бездушної чиновної маши-ни, вивчення якого в різних аспектах письменник надалі здійснюватиме постій-но, на грані драми й гротеску («Обнова», «Поминали Маркіяна», «День мій субот-ній», «Грамотний» і ін.). У лірико-психо-логічному контексті збірки цей твір виріз-няється посиленням драматургічного на-чала: дія тут розвивається стрімко й на-пружено, вона і розкриває характери дійових осіб, і одночасно сама зумовлена ними.
Важливі риси стилю Гр. Тютюнника — простота розповіді, розмовні інтонації. Про ліризм збірки можна говорити не лише як про стильову ознаку, а й як про на-строєву домінанту, що зумовлює риси поетичності творів, зміст яких увираз-нюють пластичні малюнки природи («Ди-вак», «Зав'язь», «Холодна м'ята», «На зга-рищі», «Проти місяця», «Печена картоп-ля»). Лаконічні діалоги часом підсилені недомовленістю, за якою криється бага-
тий підтекст. Широко послуговується пи-сьменник монологічними формами оповіді, у тому числі внутрішнім монологом, який то наближається до мови автора у «до-рослих» оповіданнях, то істотно відмін-ний від неї у творах про дітей. «Автор-ський коментар» зведено до мінімуму, опи-си, пейзажі, зарисовки відзначаються пластичністю, багатством кольорів, звуків, запахів. Проглядають і ознаки тієї тен-денції, яку пізніше назвуть об'єктивіза-цією ліричної прози і яка у найбільш дос-коналих творах Гр. Тютюнника надасть епічної вагомості його камерним сюжетам, а скромних маленьких (не лише за віком) героїв з їхніми буденними турботами обер-не на представників цілого народу. Ви-значальні риси творчої особистості Гр. Тютюнника обумовлені його світоба-ченням, яке можна було б назвати драма-тичним гуманізмом: письменник не просто любив людей — він болісно реагував на все те, що завдає шкоди людській сут-ності, здрібнює особистість,— звідки б воно не йшло, чи то від зовнішніх обста-вин, чи від недосконалості або душевної ліні окремих індивідів, які самі ж себе обкрадають і спотворюють. Різна міра завданої шкоди зумовлює досить широкий спектр відтінків — сум, хоч і не безнадій-ний, тужливість («Холодна м'ята», «Пече-на картопля»), іронія («Чудасія», «Гвинт»), біль («Обмарило», «Комета»), обурення («Смерть кавалера»), беззасте-режний осуд («Вуточка», «На перекаті», «Поминали Маркіяна» — зі збірки «Дере-вій», 1969). У книжці «Зав'язь», як і на-далі, співіснують новели різні за на-строєм, емоційно багатопланові, наділені світлим життєствердним началом навіть у найдраматичніших сюжетах, які повер-ховому поглядові здавалися похмурими. Його оповіданням, як висловився Янка Бриль, «...притаманне авторське проник-нення в душу героїв, принадне вміння не просто показати людину, а й поріднити її з читачем, заразити читача почуттями ге-роя, зацікавити його гіркою і щасливою долею»s. Журнал «Дружба народов» від-значив оповідання Гр. Тютюнника як кращі в своїх публікаціях 1967 р. «За-в'язь» була однією з тих книжок, які за-свідчили новий злет української прози
І зробили популярним ім'я Гр. Тютюнни-ка, воднораз вирізнивши його серед твор-чої молоді.
У першій збірці визначались основні теми й мотиви подальшої творчості пи-сьменника, тісно пов'язані із загальною тенденцією радянської літератури, яка в ці часи наполегливо прагне до філософ-ського осмислення людського буття, за-глиблюється у визначальні морально-етичні колізії сучасності. Послідовна правдивість в осмисленні непримиренно-го протистояння добра і зла породжу-вала художню проникливість, тобто здат-ність розгледіти негативні явища в за-родку. Визначились (і надалі набувати-муть розввитку) і риси його літературного стилю, композиційна стрункість кожного твору, граничний лаконізм письма при емоційній та змістовній насиченості, влуч-ність, конкретність портретних, мовних, психологічних характеристик, вагомість ху-дожньої деталі. Тютюнник створює пей-заж кількома виразними штрихами, при-чому життя й стан природи в нього тісно пов'язані з відчуттями, настроєм героїв: залежно від авторської мети, природа перебуває то в гармонійній єдності, то в контрасті з ними. Особливу роль віді-грають і ритміка кожного твору в цілому й кожної фрази, музика мови письменни-ка, що наближає його прозу до поезії. Перевтілюючись у того, від чиєї особи ве-деться розповідь, автор зображує події і весь навколишній світ через сприймання героїв, та й у своїй поз.иції оповідача не намагається триматися дистанції, через власне серце пропускаючи усі болі і радо-щі героїв.
Незаперечний талант, оригінальний по-гляд на світ, зріла літературна майстер-ність митця, як і його схильність «до пластичного зображення характерів та об-ставин», уміння «виразними деталями пе-редати побутове тло, виявити особливості живої народної мови» були відзначені в загальносоюзному літературному кон-тексті 6.
У 1968 р «Литературная газета» оголо-сила всесоюзний конкурс на краще опо-відання. Гр. Тютюннику було присудже-но премію за оповідання «Деревій», герой
якого уособлює етичні й естетичні уподо-бання письменника, живучи задля вищо-го, духовного, що творить людину в лю-дині. Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість «Облога» та кілька оповідань.
Зображення того, як іде малий герой «Облоги» дорогами землі, щойно визволе-ної від фашистського ярма, насичене гли-боким драматизмом, що переходить у тра-гічність. Написано повість так, як розпо-відав, бувало, дядько Марко про Харитонового батька, «повагом, міцно кладучи слово до слова». Всі події та явища по-даються у сприйманні підлітка Харитона, який набуває гіркого досвіду в зустрічах з найрізноманітнішими людьми та обста-винами Самотній і неприкаяний, він ту-жить за домівкою і тягнеться до людей — світлих, простих, зрозумілих, людей, у чиїх вчинках він бачить відповідь на запи-тання: «Навіщо?» Біль за людей, відчай-душний протест проти бруду й антилюдя-ності часом виливаються в нього так бурх-ливо і незвично, що навіть добрі, чесні люди дивляться на нього як на хворого, та він і сам думає:
