Твори, які складають цикл «Крайнебо», написані особливою, ритмізованою мовою, в трохи незвичному для Тютюнника під-несеному стилі. Це «акварелі», поезії в про-зі, щодо яких можна говорити і про вплив поетики Довженка, і про близькість ав-тора до тих самих народних джерел. Ліричний герой, від чийого імені ведеться розповідь у циклі, чи не вперше виявляє-ться невіддільним від образу автора. Саме тут письменник відхиляє завісу своєї творчої лабораторії, свого способу вивчен-ня життя: «Можна б, звісно, розпитати в нього, яке життя прожив, та не хоче-ться в'язнути до людини, мовчазної і ро-ботящої — соромно, так само, як пити воду з чужого колодязя, не спитавши доз-волу в господаря, як стати і послухати, про що шепочуться молодята в саду» (1, 236). Отже, пильні спостереження, трохи фантазії, роздуми на підставі тих спосте-режень та висновки з них.

Симпатії Гр. Тютюнника, за справедли-вими словами O Гончара, завжди нале-жать скромному трудівникові, наділеному високорозвиненим почуттям обов'язку пе-ред людьми, тобто совістю. Прагнення письменника показати, як світло їхніх душ опромінює навколишній світ, приводить до поєднання у його творах суб'єктивного та об'єктивного. Ліро-епічна настроєність притаманна оповіданню «Іван Срібний». Про те, як Іван розвантажує вагон, роз-повідається досить детально, з безліччю цікавих подробиць обстановки, нюансів його настрою. Подих епіки відчувається не в його характері і не у стосунках з людь-ми (де є І лірика, і навіть шарж), а у способі зображення людини, за якого вона — проста й звичайна — виявляється такою, що їй по силах перевернути гори (нехай спочатку й дощок).

Стиль мислення Гр. Тютюнника, його громадянська позиція визначають і стиль

літературного викладу, і авторський по-гляд, який «просвічується» в кожній фра-зі. Обираючи найзвичайніші, «найневи-грашніші» ситуації, він створював яскра-ві, індивідуально неповторні характери,— серед них досить часто трапляються й не «апробовані» літературою. Далека від звичних стандартів (зав'язка — розвиток подій — розв'язка) композиція оповідань «Дивак», «У Кравчини обідають», «Ди-кий», «М'який», «Бовкун», «Нюра», а в таких творах, як «Іван Срібний», «Син приїхав», «Дядько Никін», «Оддавали Катрю», «Три зозулі з поклоном», «Устим та Оляна», «Кізонька», сюжет вибудовує-ться навколо однієї події, яка, проте, не стає самоціллю, а допомагає з'ясувати сутність людини, вихідні точки її вчинків, її життєву позицію. Цій меті підпорядко-ваний і своєрідний тютюнниківський тип конфлікту, чітко виявленого незалежно від його безпосередньої наявності в ху-дожній тканині твору: це, як правило, конфлікт етичний, філософський — між тим, що підносить людину, робить її Лю-диною, й тим, що людину здрібнює, при-нижує, сковує, обмежує або й нищить,— і виявлено його щоразу через конкретне, суто індивідуальне буття особистості. Так письменник підносить важливі, актуальні, гострі проблеми у простих розповідях, які, на перший погляд, мають цілком камер-ний характер. Його твори — серед тих здобутків сучасної літератури, автори яких на вищому етапі людинознавчого пошуку відмовились від спроб творити моделі ідеально-позитивного героя, осмис-люючи реальне життя в усій його склад-ності.

Уважний до змін, що відбулися в жит-ті села, нових рис, які виникають під їх впливом у соціальному і моральному укла-ді нового села, письменник по-своєму, ори-гінально аналізував складну, подекуди навіть болючу, актуальну проблему мігра-ції сільського населення. Він був одним з перших серед тих, хто ще з початку 60-х років замислився над важливістю мо-ральних чинників, без яких навіть най-вищий матеріальний добробут не дасть відчуття повноцінності життя. Інтерес його спрямований не стільки до цього проце-су (у певний період зумовленого економіч-ними причинами), скільки до його наслід-ків, впливу на долю і психологію кон-

кретної людини. З неабиякою силою по-казуючи внутрішню порожнечу Дзякуна («Син приїхав»), що перетворився на раба речей, грошей, письменник не глузує з нього, хоч і не приховує своєї відра-зи,— він сприймає це як драму, тим сер-йознішу, що його герой свого становища не усвідомлює, так само, як і ті, хто його оточує.

Шукаючи завжди в людині людину, Гр. Тютюнник уловив тривожні симпто-ми надзвичайно небезпечної соціальної хвороби: загрозу бездуховності для пев-ної частини робітничого класу (так само, як і для певної частини колгоспників), за-грозу зростання міщанської, споживацької психології в нових соціальних умовах, а отже й загрозу відступу від мораль-них принципів нашого суспільного ладу.

Зміст, внутрішня проблематика твор-чості Гр. Тютюнника значно ширші за умовне поняття «тема села», яке стало надто популярним у критиці 70-х років. Іван Срібний чи більшість героїв його повістей — жителі міста, але у зв'язку з ними мова заходить про об'ємніші кон-кретно-соціальні та загальнолюдські проб-леми. А в таких оповіданнях, як «Печена картопля», «Оддавали Катрю», частко-во — «Вуточка», виїзд молоді з села скла-дає лише фабульну основу: тонко й про-никливо зображені взаємини та почуття персонажів підводять читача до роздумів про загрозу втрати теплоти і взаєморо-зуміння між людьми, здатності їх думати не тільки про себе. Митець робить і даль-ший крок, показуючи, як суто егоїстичні клопоти не просто відокремлюють людину від суспільства, а й ведуть до моральної деградації того, хто позбавляє себе ду-шевної напруженості, людяності.

То незлостивою, то драматичною, часом із саркастичними нотками іронією пройня-то яскраві картини щоденного побуту і взаємин жителів великого міста у повісті «День мій суботній». Глибинна ідея її та-кож