Відчутний і внутрішній протест (при зовнішньому спокоєві розповіді, насміш-куватості) проти здрібніння інтересів лю-дей, які свідомо відгороджуються від ве-ликого життя. У повісті знайшли розви-ток деякі мотиви та образи попередніх

творів Гр. Тютюнника. Так, в образі опо-відача — Миколи Порубая — бачимо нема-ло рис чесних і чистих людей, чутливих до нюансів у морально-психологічному кліматі, героїв, позначених рисами авто-біографічності; цей персонаж не тільки подорослішав, а й став мудрішим, далеко-гляднішим. Характер його начальника теж складніший та об'ємніший щодо ти-пологічно близьких йому за соціально-пси-хологічною сутністю від'ємних персонажів з творів «Смерть кавалера», «Обнова», «Поминали Маркіяна» та ін. Послідовне протиставлення життєвих позицій людей совісних, небайдужих,— і дволиких спо-живачів, пристосуванців, лицемірів; несу-місність їх визначає моральну температу-ру твору, доводиться і художньо опосе-редковано, і прямим текстом. Певний ухил до публіцистичності в окремих епізодах сюжетно зумовлений і ще більш за-гострює драматизм того, що пережите й передумане письменником.

На початку 70-х років Гр. Тютюнник працював у видавництві «Веселка». Серед його продукції — настільна книга-кален-дар для дітей «Дванадцять місяців» (1974), у підборі матеріалів до якої ви-явився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань «Ласочка» (1970), казок «Степова казка» (1973), які по-новому розкрили талант письменника. Серйозно і довірливо розмовляючи з малим чита-чем, автор розповідає йому про звірів як про наших менших братів, про людину, що знає і розуміє життя лісу. Тютюнник не моралізує, не повчає, а це найкращий спосіб переконати дитину, передати їй своє ставлення до світу. Діти мають особливе чуття на доброту й людяність. Історія ж «знайомства» діда Арсена з бус-лом (умотивована обставинами і правдо-подібна) нагадує слова O. Довженка: «Стаю таким добрим, що вже птахи мо-жуть сідати на мою білу голову».

Сюжети дитячих творів Гр. Тютюнника народжені спостережливістю письменника, любов'ю до своїх героїв. Вони будуються як своєрідні діалоги між людиною і при-родою. Письменник створив важливу для виховання активного мислення дитини ілюзію самостійного бачення і спостере-ження того, що вона прочитала, зважив

і на особливості дитячої психології — від конкретного, образного мислення до емо-ційності, яка керує життям дитячої душі. Мудра «Степова казка» Гр. Тютюнника допомагає дитині зрозуміти, а отже й по-любити світ живої природи, осягнути складності взаємин тварин — а через них і людських взаємин, виховує уміння керувати своїми вчинками, стримувати примхи.

Повість «Климко» (1976) написана на тому самому матеріалі, що і «Облога», дещо подібна до неї композиційно, однак має свої істотні особливості. Сюжет в обох творах будується «нанизуванням» епізодів — зустрічей головного героя з різними людьми. Але ні про які повтори не може бути й мови. І не лише завдяки відмінностям між головними персонажа-ми. Климко урівноваженіший, послідовні-ший від Харитона, він по суті вже є осо-бистістю, сформованою всім довоєнним доокупаційним життям, йому, сироті, яко-го виховував дядько, рано довелось на-вчитися повністю себе обслуговувати, пі-знати почуття відповідальності — і не тільки за себе, а й за інших.

За жанровими ознаками повість «Клим-ко» близька до повісті-драми, де всі «пе-риферійні» події зв'язані основним драма-тичним вузлом. Тут також багато спога-дів головного героя, але більше спогадів світлих, які викликають протест проти війни, що жорстоко зруйнувала прекрасне мирне трудове життя радянських людей. Климко, як і Харитон, сирота, але він не стає мучеником чи жертвою обставин, це натура більш активна, дійова, це малень-кий борець. Письменник виходить за звичні для традиційної повісті межі опи-су та аналізу дійсності, підтримуючи за-гальну тенденцію сучасної радянської прози до епічності та концепту а льності. Погляд автора стає ніби ширшим, більш цілеспрямованим — утвердження добра. В «Облозі» таке утвердження часом здій-снювалось за принципом «від зворотного» або ж через заперечення зла. Поряд із стильовими та емоційними відмінностями, пов'язаними з суб'єктивним характером розповіді в «Облозі» та об'єктивним у «Климкові», принципово важлива взаємо-дія Харитона і Климка з оточенням: з ро-весниками, з дорослими, зрештою, з воро-гами.

Харитон здебільшого тримається осто-ронь дітей, не одразу знаходячи з ними спільну мову. Спілкування з дорослими нерідко завдає йому душевного диском-форту і навіть моральних травм: тягну-чись до людей чистих і світлих, він часті-ше зустрічає протилежне, або ж людей надломлених, яким він, сам ще не зміцні-лий, мусить стати моральною опорою,— і ця душевна перенапруга часом забирає в нього останні фізичні сили. До цього ж типологічного ряду належить і характер Климка — хлопця щирого, доброго, само-відданого. Але Климко має надійних дру-зів, та й доля більше зводить його з людьми так само щедрими, чесними і — головне — морально витривалими. Він та-кож не роздумуючи відгукується на чужу біду, але ті, кого він рятує (зрештою й ціною свого життя), внутрішньо не -чужі йому, лише беззахисні перед лихом вій-ни,— і його зусилля виявляються не мар-ними, водночас і його самого зміцнюючи, допомагаючи його людському самоствер-дженню. У зображенні зіткнень героя з ворогом також є істотна відмінність Ха-ритон виглядає пасивно-потерпаючою по-статтю, Климко ж, при всій наївності ди-тячого протесту, виступає активним ви-разником моралі радянського народу.

Можна, таким чином, говорити про пе-реважання трагедійних обертонів у ху-дожньо-емоційному ладі «Облоги», І опти-містично-стверджувальних у «Климкові». Та, безперечно, саме через нелюдські ду-шевні муки Харитона прийшов художник до подвигу Климка. Такий своєрідний ви-раз знайшла в Григора Тютюнника невід-воротна історична і психологічна логіка еволюції характеру героя з народу, по-ставленого ходом подій