інтенсивний. На острові розташовано близько половини всіх площ плантацій, розташованих на північно-східному узбережжі. Навколо Медана є великі плантації, що виробляють тютюн, каучук, пальмову олію, капок, чай, гвоздику, каву. Біля Паданга й Палембанга вирощують рис, кукурудзу і касаву. Поступово відбувається зміщення акценту в національному масштабі від культивування рису до виробництва інших зернових культур, типу касави. Для селянських мас рис залишається наріжним каменем домашнього господарства, уряд запустив у дію програму «Bimingan Massal», або «Bimas» — «Управління мас», що дозволить підвищити врожаї цієї культури шляхом застосування високопродуктивних сортів і добрив. Каучук — головна експортна сільськогосподарська культура, але на відміну від сусідньої Малайзії, в Індонезії не вдалося досягнути високого ступеня механізації. За останні роки виросло виробництво пальмової олії і цукрової тростини. Рибальство розвинуте слабко. Японія надала допомогу в розширенні виробництва й експорту рибопродуктів. Більшість улову прісноводних риб іде з іригаційних каналів, а морська риба — основа усього валового улову.
Склад експорту: нафта й газ, деревина, текстиль і каучук.
Склад імпорту: машини й устаткування, хімікати, паливо й продовольство.
Зовнішня заборгованість країни (млрд дол.)
1994 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998
87 | 97,6 | 110 | 136 | 140
У зв'язку з тим, що Індонезія — острівна держава, пріоритетний розвиток одержав морський транспорт, а в останні роки й авіатранспорт. Відсутність портів і аеродромів у деяких провінціях країни призвела до економічного застою і нерівномірного розвитку регіонів Індонезії. На островах домінує автомобільний і залізничний транспорт. Адекватно відповідними до запитів населення й економіки є транспортні системи островів Ява, Мадура і Суматра. На Яві прокладені й автомобільні шляхи, і залізниці, є умови для подальшого розширення їхньої мережі, але акцент у перевезенні вантажів зміщений до автомобільного транспорту через короткі дистанції перевезень. Однак існує об'єктивна передумова для подальшого розширення мережі залізниць, невелика площа острова разом із високою густотою населення складає перешкоду для автодорожнього будівництва. Індонезійська державна залізниця «Perusahaan Jawatan Kereta Арі», або «PJKA», керує дорогами на Яві, Мадурі й Суматрі. Географічні особливості й особливості вантажопотоку скоротили обсяг перевезень, решта невеликих потреб у далеких перевезеннях вантажів є постійним джерелом замовлень для роботи залізниці. Більшість доріг із твердим покриттям знаходиться на островах Ява і Мадура. Досить великі ділянки доріг Суматри й Балі мають тверде покриття. Західний і Центральний Калімантан і Сулавесі мають невеликі ділянки асфальтованих доріг, а Іріан-Джая й Молуккські острови майже не мають у своєму розпорядженні таких доріг.
Більшість міських центрів виникали й розвивалися як портові міста. Моря біля Індонезії відносно спокійні, країна знаходиться поза поясом тайфунів, і сильних вітрів. Для кораблів, що заходять у порт, не потрібно доків, для вантажно-розвантажувальних операцій досить якірної стоянки. У країні побудовані порти, здатні приймати кораблі водотоннажністю більше 500 тонн. Головні порти: Танджунпріок (порт Джакарти), Танджунперак (порт Сурабаї), Белаван (порт Медана). Головний нафтовий термінал країни — порт Палембанг. Морелі перевозять нафту й нафтопродукти, рис, копрові, цемент, борошно, добрива, кокосову олію, каучук, асфальт, деревину, ліс. Міжнародні авіаперевезення обмежені містами Джакарта (о. Ява), Медан (о. Суматра), Денпасар (о. Балі). Головні міста Суматри зв'язані авіалініями з Малайзією, Джаяпура — з Папуа-Новою Гвінеєю. Авіаперевезення в межах країни обмежені послугами декількох компаній, насамперед це «Garuda» — національна авіакомпанія, і «Merpati Nusantara» — частково субсидована урядом. На місцевих лініях діють кілька невеликих компаній.
Грошова одиниця країни — індонезійська рупія (100 сен).
