МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

КОЛОМИЙСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ КОЛЕДЖ

На тему : головні напрямки соціології XIX сторіччі

Якщо зробити підсумок розвитку соціології на її початку, треба відмітити найбільш популярні течії, що, як ми пересвідчились, були просякнуті натуралізмом, механісцизмом і взагалі тяжіли до природничих дисциплін. Але порівняно з умоглядною філософією це був уперед, спроба оперти соціологією на дійсно науковий грунт.

Географічна школа. Спиралася на ідеї Ш.Монтеск”є, який пояснював політичні, соціальні явища географічними умовами: кліматом, характером місцевості, родючістю грунту; розташуванням країни та її розміром. Наприклад, Монтеск”є стверджував, що демократія може існувати лише в невеликих країнах, а великі за розміром держави приречені бути недемократичними імперіями.

Расово – антропологічний напрямок. Базувався на дійсному факті поділу людей за расовими та етнічними ознаками. Основоположник – француз Ж. Гобіно, автор чотирьохтомної праці “Нариси нерівності людських рас”. Він вважав білу расу провідною, якій належить монополія на розум і яка здатна організувати цивілізоване життя. Адепти цього напрямку висловлювали побоювання, що змішування рас призведе до занепаду Європи. О.Аммон (Німеччина) та Ж.Ляпуж намагалися виділити найбільш досконалу і розумну частину населення, використовуючи “головний показник” – співвідношення поперечного і повздовжнього розмірів проекції голови в горизонтальну площину. Ці і деякі ідеї (наприклад, виключність північноєвропейської нордичної раси) в XX сторіччі використали німецькі націонал – соціалісти. Сьогодні суттєвого впливу в науці цей напрямок не має.

Соціал – дарвінізм. Основоположником вважається Г.Спенсер, використовується ідеї Ч.Дарвіна та Т.Мальтуса. Соціальний розвиток ототожнюється з біологічною еволюцією; декларується принцип природного відбору, а соціальний прогрес розглядається як довічна боротьба за існування, що дає шанс найсильнішому продовжити свій рід.

Організмічна школа. Охоплює прибічників погляду на суспільство як живий організм, проводяться паралелі поміж органами тілі і соціальними інституціями. Цей підхід, у витків якого був ще О.Конт XX сторіччі трасформувався в функціоналізмі.

Психологічний напрямок. Наприкінці XIX – початку XX сторіччя низка вчених в США (Л. Уорд, Ф. Гіддінгс, Мак - Даугалл) і Європі (З. Фрейд, Г.Лєбон, Г. Тардт) намагалась пояснювати соціальні явища психологічними чинниками. До уваги приймалися інстинкти, прагнення, імпульси, що належать до підсвідомості людини і передаються генетичним шляхом; досліджувався феномен групової свідомості (“психологія народів”, “психологія натовпу”), ефект наслідування (моди) як ключовий соціальний механізм взаємодії людей і утворення суспільства. Для цього напрямку було властиве перебільшення ролі іраціональних факторів в структурі особистості та їх впливу на історію, колективну поведінку людей.

З cучасних позицій досить чітко видно недоліки вказаних напрямків. Це – редкціонізм, пояснення складних процесів одним довільно вихопленим фактором і ігнорування багатьох інших; це – натуралізм, спрощення соціального до рівня фізичного або біологічного.