Реферат

на тему:

“Зародження соціологічної думки в Україні”

Слід зазначити, що після прийняття в 988 р. християнства на Русі з’являються зачатки соціально-політичної думки. Інтерес до філософії і соціально-політичної думки, до пізнання світу, бажання розкрити, пізнати процеси історичного розвитку, формування державності, усвідомити місце і роль людини в історичних процесах викликала християнська філософія. Однак функцію соціально-політичної думки в Київській Русі християнська філософія виконувала обмежено.

Тільки починаючи з кінця 16 – початку 17 ст. визначається розвиток прогресивного руху, пов’язаного з соціально-економічним життям і визвольним рухом українського народу.

Велику роль в поширенні філософських і соціально-політичних знань зіграли на той час Острожська і Київська школи, які виступали центрами освіти в Україні, де навчались не тільки покоління духовенства, але і представники всіх шарів суспільства України.

Враховуючи тиск зі сторони Польщі, українські мислителі і діячі бралися розмірковувати над звільненням України від ополячення, збереження економіки і духовних надбань рідної землі. Над цими і іншими питаннями беруться розмірковувати такі непересічні особистості України як Петро Могила, Феофан Прокопович.

В розвитку соціально-політичної думки в Україні велике значення зіграли праці Степана Климовського – філософа і гуманіста, письменника і просвітителя.

Згодом перехід від феодально-кріпосницьких відносин до буржуазного суспільства в Західній Європі і в Росії породжували розроблення українськими просвітителями концепції природного права, по якій закладені природою в людині закони є тією основою, від якої повинні виростати закони суспільства.

Серед просвітителів України того часу помітною фігурою виступає Григорій Сковорода – гуманіст, поет і філософ. Шлях до ідеального суспільства Сковорода вбачав у вихованні через самоосвіту, на основі праці.

Великою популярністю користувався Павло Снохацький (1766-1809) родом з Полтавщини, вихованець Київської академії, який вивчав питання державотворення.

Просвітителі того часу зводили будівлю суспільного ідеалу на основі ідеї свободи, рівності і власності.

Початок ХІХ ст. приносить в Україну ідеї Західної Європи – німецького ідеалізма Канта, Шеллінга. Популяризаторами цих напрямків виступали Данил Кавунник-Веланський, Андрій Дудорович та інші.

В 40-х роках ХІХ ст. в Україні вже чітко виділяються два основні напрямки в суспільно-політичній думці: ліберально-демократичний і революційно-демокритичний. Ідеологами ліберально-демократичного напрямку виступали: Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Володимир Антонович, Іван Франка та багато інших відомих українських діячів.

Значний вклад у становленні на Україні соціологічної думки відіграло Кирило-Мефодіївське товариство, учасники якого активно обговорювали і розробляли питання пов’язані з державно-політичним устроєм держави. Головні учасники даного товариства: М.Костомаров, М.Гулак, І.Посяда, Т.Шевченко та інші.

З середини ХІХ ст. починається бурхливий розвиток соціології, політичної соціології, який пов’язаний з іменами учених соціологів філософів Герберта Спенсера, Анрі Тюрге, Геогра Зіммеля та ін. Великий вклад в розвиток політичної соціології внесли вчені Росії і України: Д.Лавров, М.Данилевський, М.Ковалевський, П.Сорокана та ін.

Ідеологом ліберального руху в суспільно-політичному житті України виступає Михайло Драгоманов (1841-1895). Він вважав, що завдання кожної людини, як і народу, в пізнанні себе і в прагненні йти до цивілізації разом з цивілізацією, тобто підхід Драгоманова полягав у необхідності пов’язати український національний рух та його програму з європейськими ліберально-демократичними концепціями. Але пізнання себе вимагає високої національної самосвідомості, а рівень цивілізованості народу настільки низький, що не дозволяє йому піднятися до самосвідомості, а, отже, до прагнення відродити свободу. Він писав, що українці багато втратили, бо коли більша частина народів Європи створювали свої держави, нам це не вдалося. Лібералізм Драгоманова визначається як доктрина, від-повідно до якої людська індивідуальність є вищою цінністю. Політично це виражається перш за все у розширенні та зміцненні індивідуальних прав. Драгоманов вірить, що історія свободи є історією обмеження державної влади. Недоторканність особистої сфери важливіша за участь у створенні, формуванні колективної політичної волі, а індивід з його волею є основою всіх можливих соціальних порядків.

В середині 90-х років ХІХ ст. ці ідеї в Україні отримали подальше розповсюдження. В ліберально-демократичному таборі визріває думка про необхідність об’єднання своєї діяльності, створення єдиної організації. У вересні 1897 р. зусиллями Бориса Антоновича і Олександра Кониського у Києві створюється Всеукраїнська організація громад. Туди входили земські діячі, промисловці, представники творчої інтелігенції. Це стало початком переходу українського ліберального руху від переважно просвітницької до політичної діяльності.

Ліберальні ідеї набули нового життя у період теоретичної дискусії, пов’язаної з виходом відомого збірника “Вехи”. Серед помітних українських громадських діячів - теоретиків лібералізму ключове місце посідає Богдан Кістяківський, син професора права Київського університету Олександра Кістяківського - активного діяча “Старої громади” та журналу “Основи”.

Б.Кістяківський, відчуваючи помітний вплив ідей Драгоманова, значну частину своєї наукової діяльності присвятив редагуванню його багатотомної праці “Політичні твори”. У творчості Кістяківського, першого українського фахівця у галузі філософії права, тривалий час визначальною була проблема співвідношення соціальної та ліберальної ідей. 1902 року він друкує статтю “Російська соціологічна школа та категорія можливості”, яка ознаменувала його рішучий перехід на позиції лібералізму. Про неохідність по-єднання соціальної ідеї з ліберальною йдеться в роботі “Держава правова та соціалістична” (1906), де право розглядається в контексті соціальних наук і обгрунтовується розуміння філософських засад правової держави.

Підводячи певний підсумок історичних досліджень, можна виділити деякі основні ліберальні принципи, на яких здебільшого грунтується українська ліберальна традиція.

Пріоритет прав особи. Цей класичний принцип розвиває Михайло Драгоманов у своєму конституційному проекті під назвою “Вільна спілка”. На перше місце ставиться ідея формування держави на засадах політичної свободи, витлумачуючи останню як систему прав людини і громадянина, недоторканність особи, життя, приватного листування, національності (мови); як свободу совісті, друку, об’єднань, носіння зброї, вибору