РЕФЕРАТ

на тему:

“Історія соціологічної думки України”

.

ЗМІСТ

Історичні джерела 3

Початок української соціології 10

Список використаної літератури 15

1. Історичні джерела

Витоки соціологічної думки в Україні сягають у сиву давнину, беручи свій початок у княжій добі (ІХ – ХІІІ ст.), і тісно пов’язані з буттям українського народу, з його історичною долею, з формуванням української державності. Тому її характерною особливістю є ідеї свободи і справедливості, добра і правди. Усе це батрацтво ідей становить теоретичну основу, на якій виростають вимоги соціального визволення, утвердження справедливого демократичного ладу, національної незалежності. Український народ у своїй історії не дуже тішився свободою, а іноді ще й голодував, і то смертельно голодував. Тим-то визвольною і основоположною ідеєю в українській соціально-політичній думці є свобода – ідея, яка породилася буттям народу і стала філософським ядром його демократизму.

Теоретична думка у період Київської Русі спрямовувалася на розв’язання питань у сфері релігії та моралі, соціології і політики.

У ХІ-ХІІ ст. в Київській Русі відбулося формування феодального суспільства і, звісно, стали розвиватися держава і право, політичні погляди, наука, література, філософія, тощо. Надзвичайно важливу роль у цьому процесі, як і усьому житті, відігравало християнство, яке сприяло розвиткові духовного життя, економічних і культурних зв’язків Київської Русі з Візантією та іншими європейськими країнами.

У Х-ХІІ ст. з’являються перші літературні твори: “слова”, “Повчання”, “проповіді”, а також “патерики”, “житія святих”, що складалися для поширення християнства і прославлення князів, бояр, монахів. Водночас вони містили відомості про соціальні відносини, побут та культуру того часу та опосередковано відбивали настрої різних верств.

Одним з найдавніших документів русько-української писемності, в якому робилися спроби обґрунтувати ідеї та настрої люду, був дидактико-теологічний твір першого київського митрополита Іларіона “Слово про закон і благодать” (ХІ ст.), в якому спростовувалися твердження про існування у світі певного “богообраного народу”, відкидаються ідеї “всепоглинаючої” імперії церкви, віддається похвала великому князеві Володимирові і славиться хрещення України.

Соціологічними та суспільно-політичними ідеями були пройняті також літописи. “Повість минулих літ” (ХІІ) літопис Нестора, де подаються відомості про діяльність князів, про народне повстання у Київській Русі, про боротьбу із зовнішніми ворогами.

Талановитим світським письменником того періоду був князь Володимир Мономах, який залишив нащадкам один із найвизначніших творів – “Повчання своїм дітям” (ХІІ ст.). Мономах застерігав своїх синів-князів не тільки не чинити самим, а й забороняти іншим творити беззаконня. Він повчав, що князь повинен бути для своїх підданих не лише справедливим, згідно з законом, а й гуманним, милосердним.

Важливе значення для пізнання соціального життя в давній Україні має пам’ятка біографічного писемства “Печерський Патерик”, в якому оповідається про життя-подвиг і чудо печерських ченців Києво-Печерської лаври, що була тоді основним центром культури.

Із занепадом політичного значення Київської держави видатну роль починає відігравати Галицько-Волинська держава. Створюється “Галицько-волинський літопис”, який доповнює третю частину “Іпатіївського збірника”. Авторами його були високоосвічені особи, добре обізнані із західноєвропейськими джерелами, які твердо стояли на позиції збереження єдності Русі на чолі з великим князем Володимиром Мономахом. Даний літопис є головним джерелом вивчення соціологічного життя західних областей тогочасної української держави, різних верств населення.

Виняткове значення для протосоціології має складена на підставі норм українського звичаєвого права законодавча пам’ятка “Руська правда” Ярослава Мудрого. Це збірка законів князя Ярослава і його послідовників, яка лягла в основу Литовських статутів і законодавств за гетьманської доби.

Монголо-татарська навала у середині ХІІ ст. і наступне 150-річне панування Золотої орди призвели до занепаду соціально-економічного, політичного і культурного життя в Україні.

У 1387 році закінчується державне існування Галицько-Волинська держава, якою оволоділи поляки, що призвело до наступного ополячення українських провідних верств.

Все ХV і наступне століття сповнені важкою і нерівною боротьбою українського народу. Ні литовський, ні польський уряд, який контролював значну територію України, не були в змозі організувати оборону українських земель від татарського поневолення. Це змушені були робити самі люди, що, і привело до виникнення козацтва, яке стало оплотом оборони України від татар, а також проти колоніального гніту польської шляхти в Україні, насильної полонізації.

В останню чверть ХVI та в першій половині XVII ст. з’являлося чимало науково-теологічних трактатів та історико-соціальних памфлетів, відкритих листів, послань, збірок документальних матеріалів тощо.

У плеяді полемістів виділявся автор “Апокрисиса”, що виступав під псевдонімом Христофор Філарет – людина світська, дрібний шляхтич. В “Апокрисисі” (1597 р.0 у релігійній формі відстоюється ідея рівності людей незалежно від місця і становища у житті, дотримання монархом прав і свобод народу, суспільного договору і природних прав. Філарет став на захист широких верств народу в їхній боротьбі проти соціально-економічного та національно-релігійного гніту.

Мислитель звертав увагу короля і сенаторів як представників державної влади на те, що порушення ними прав і свобод підданих, зловживання владою, нехтування закону підриває державу, беззаконня і свавілля неминуче породжують справедливе невдоволення народу, яке з необхідністю переростає в обурення проти кривдників. Народ, за його переконанням, повинен захищати свої права.

Обстоюючи ідеї раціоналізму і гуманізму, Філалет захищав визнане протестантським віровченням право світських людей (не представників влади) брати участь у церковних справах, що обмежувало владу церковників. Світські люди, наголошував він, мають повне право разом з духівниками брати участь як у виборі влади, так і в позбавленні їх духовного сану, ставлячи у приклад константинопольського і патріарха Ієремію. Ці ідеї, спрямовані проти релігійного соціального гноблення, мали велике значення для розвитку соціально-політичної