вдома вони мусили ввiчливо просити дозволу скористатися ванною, холо-

дильником, телефоном i таке iнше. Деякi студенти вiдразу вiдмовились

вiд такого експерименту тому, що вважали, що це може призвести до

конфлiкту у сiм'ї. А тi студенти, що погодились були приголомшенi ре-

зультатами експерименту.

Члени сiм'ї були повнiстю здивованi. Вони весь час намагалися

зрозумiти причини такої дивовижної поведiнки i якось налагодити звичне

нормальну ситуацiю в сiм'ї. Звiти студентiв сповiщали, що змiна їх по-

ведiнки викликала подив, занепокоєння, збентеження, тривогу. У багать-

ох родинах їх члени оцiнювали студентiв як егоїстичних, дрiб'язкових,

неуважних, непорядних, неввiчливих i таке iнше. Члени сiмей вимагали

пояснень: "Що трапилось ? Що з тобою ? Може тебе виключили з коледжу ?

Ти захворiв ? Чому ти раптом з'їхав з глузду ? Ти дiйсно з'їхав з

глузду, чи витворюєш все це через свою дурiсть ?" й таке iнше.

Висновок тут такий: у життi є безлiч правил, якi ми звичайно не

усвiдомлюємо. Але порушення цих правил може давати непередбаченi i ду-

же неприємнi результати.

Етнометодологiчнi дослiдження показали, що соцiальнi структури

багато в чому iснують лише завдяки тому, що достатня кiлькiсть людей

погоджується дiяти за тими правилами, що склалися. Навiть держава та

її органи iснують тiльки тодi, коли досить багато людей поводяться що-

до них, як до дiйсно iснуючих. Але коли велика кiлькість людей ставить

пiд сумнiв владу iснуючої держави, то можуть вiдбуватися революцiйнi

змiни. Цей процес подiбний до процесу збанкрутування того банку, з

якого всi вкладники забажали майже одночасно взяти свої грошi.

Ще необхiдно зауважити, що етнометодологiя має,так би мовити, су-

перечливу репутацiю. Деякi її прихильники вважають, що вона є одним з

найважливiших починань у сучаснiй соцiологiї. її ж критики вважають її

чимось лише трошки бiльшим, нiж забавною дивиною. Ця проблема поки що

залишається вiдкритою. I саме тому, що самi методики етнометодологiв

поки що дозволяють робити лише якiснi i не досить визначенi висновки.

 .  Взаємодiя як соцiальний обмiн.

- 9 -

З точки зору теорiї соцiального обмiну, запропонованої амери-

канським соцiологом Джорджем Хомансом (George Homans) на початку 7-х

рокiв, спiлкування мiж людьми завжди  вiдбувається на основi їх нама- 

гань збалансувати свої витрати на цей процес та винагороди, якi вони в 

ньому одержують.

Згiдно з цiєю теорiєю поведiнка людини зумовлюється тим, чи вина-

городжувалася, i як саме, аналогiчна поведiнка у минулому. Це здiйсню-

ється, за Хомансом, на основi таких чотирьох принципiв:

1. Чим бiльше певний тип поведiнки винагороджується, тим частiше

вiн буде повторюватися.

. Якщо винагородження за певнi типи поведiнки залежать вiд яки-

хось умов, то людини буде намагатися дотримуватись цих умов.

3. Якщо бiльшi витрати набагато збiльшують винагородження, то за-

ради великого винагородження люди готовi йти на бiльшi витрати.

4. Якщо певна потреба людини майже повнiстю задовольняється, то

людина менше готова прикладати додаткових зусиль, щоб задовольнити цю

потребу ще повнiше.

В теорiї обмiну винагородження не мається на увазi тiльки у ма-

терiальнiй формi. В теорiї соцiального обмiну  винагородження визнача 

ється як будь що, заради чого людина готова йти на якiсь витрати, що 

потребує вiд неї вступ у певну взаємодiю з iншою людиною або людьми.

З iншого боку,  витрати  це все те, чого людина намагається або 

уникнути або мiнiмiзувати.

 Прибуткивизначаються як винагороди зменшенi на витрати.

 Винагородженнямз точки зору теорiї соцiального обмiну, може бу-

ти приємне вiдчуття, безпека, престиж, iнформацiя i навiть можливiсть

внутрішньо краще ставитись до самого себе.

Теорiя обмiну стверджує, що в цих обмiнах люди притримуються так

званої стратегiї "мiнiмаксу" - мiнiмiзацiї витрат та максимiзацiї ви-

нагородження.

Тут тiльки треба зауважити, що  проблемою залишається вимiр вина- 

городженьта витрат у порiвняльних одиницях.

[Нагадати пiдхiд київського академiка Миколи Амосова - баланс за-

доволення та невдоволення та про модель "соцiон" Дмитра Галенка].

З точки зору теорiї обмiну соцiальна взаємодiя складається з

обмiну дiями щонайменш двох людей. Уявiть,  наприклад, що двоє людей -

спiвробiтники. Один з них новачок i постiйно звертається до другого за

порадою, а другий цi поради дає. Цей процес буде дiйсно вiдбуватися,

- 1 -

якщо цi двоє вступають у певний обмiн. Наприклад, якщо перший в обмiн

на поради, якi вiн отримує, дає другому визнання та вдячнiсть. Тодi

обидва можуть бути винагородженi й задоволенi.

Але обидва також несуть певнi витрати. Перший зменшує свою само-

оцiнку, другий перериває свою роботу, щоб надати першому пораду. До

тих пiр поки вони обидва отримують вiд своїх стосункiв прибуток (вина-

городження мiнус витрати), цi стосунки можуть продовжуватись. Але якщо

прибуток, що очiкується, не буде задовольняти одну із сторін, то цi

стосунки закiнчаться.

Теоретики соцiального обмiну вважають, що у соцiальнiй взаємодiї

люди притримуються принципу взаємностi, тобто правила, згiдно з яким 

люди допомагають тим, хто допомагає їм i навпакитобто притримуються

правила: "добро за добро, зло за зло".

В негативному аспектi цей принцип, вiдомий з бiблейських часiв

як "око за око, зуб за зуб". Але в Новому Заповiтi запропоновано людям

притримуватися іншого принципу. Але в чому він інший, і чому відпові-

дає теорії обміну.

Вважається, що принцип взаємностi спрацьовує на багатьох рiвнях

соцiального життя. Навiть у мiжнародних справах.

Але логiка теорiї обмiну - це все-таки спрощена схема реальних

взаємодiй. Приклад - реакцiя робiтникiв на стимулюючи норми винагород-

ження за працю. Іноді вони цi норми регулюють самi, щоб працювати з

певною швидкістю.

Смелзер вважає (с.135), що це не відповідає теорії обміну. Але чи

це так?

Як це витлумачити з точки зору теорiй обмiну ? (Див.

Смелзер).

 . Складення уявлення про iнших людей.

Коли людина сприймає iнших людей або думає про них, вiдбуваються

два важливi процеси. По-перше у неї  формується враженняпро цих людей,

а по-друге, вона  приписує їх поведiнцi певнi  причини.

Розглянемо кожен з цих процесiв.

 а) Формування вражень.

Коли одна людина вступає у контакт з iншою, вона найчастiше

помiчає, перш за все, певнi фiзичнi характеристики іншої