Але iнститути та iншi складовi суспiльства можуть не тiльки пiдтримувати цілісність соцiальної системи, але й, навпаки, порушувати її.

Таким процесам, що зменшують адаптивнiсть системи або її упорядкованість вiдомий американський соцiолог Роберт Мертон дав назву дисфункцiй.

Наприклад, процеси вiдтворення населення можуть бути дисфункцiональними, коли економiка не може забезпечити засобами доiснування швидко зростаючу кiлькiсть населення, як це вiдбувається у найменш розвинутих країнах свiту.

Iнодi певний компонент соцiальної системи може бути функцiональним в одному вiдношеннi та дисфункцiональним в iншому. Американськi соцiологи вважають, наприклад, що їх промисловiсть функцiональна з точки зору забезпечення людей товарами, вiд яких залежить життя суспiльства, але також дисфункцiональна з точки зору забруднення навколишнього середовища.

Iнший приклад - це значення для суспiльства такого явища, як бiднiсть.

Деякi американськi соцiологи (наприклад, Герберт Ганс), аналiзуючи роль бiдностi у американському життi, прийшов до висновку, що бiднiсть забезпечує виконання деяких життєвих функцiй. Перш за все, виконання того, що у суспiльствi розцiнюється як "чорна робота" - мається на увазi робота, яка фiзично є брудною, або тимчасовою, тупiковою, малооплачуваною або лакейською. Дослiдження показали також, що армiя мирного часу може iснувати як професiйна саме завдяки тому, що бiднi люди виявляють бажання нести вiйськову службу.

Але значна кiлькiсть бiдних людей для суспiльства є дисфункцiнальним фактором. Бiднiсть загострює багато соцiальних проблем тих, що пов'язанi iз здоров'ям, освiтою, злочиннiстю та схильнiстю до наркотикiв. Бiльш того, бiднi часто вiдчувають вiдчуженiсть вiд суспiльства та вiдмовляються вiд вiдданостi iснуючiй соцiальнiй системi.

 Явнi та латентнi функцiї 

Роберт Мертон запропонував також розрiзняти явнi функцiї та латентнi функцiї.

Явнi функцiї - це функцiї, виконавцi яких здiйснюють їх свiдомо та цiлеспрямовано (з намiром).

Латентнi - це функцiї, що часто не усвiдомлюються й можуть виконуватись без намiру.

Це пов'язано з тим, що усвiдомленi мотиви поведiнки людей не обов'язково збiгаються з об'єктивними наслiдками цiєї поведiнки.

Наприклад, школи у суспiльствi мають явну функцiю забезпечення освіченості населення, що є суттєвим для сучасного iндустрiального суспiльства. В той же час, школи виконують деякi латентнi функцiї, якi вони не мали намiру виконувати i навiть не завжди усвiдомлюються. Наприклад, вони завантажують дiтей навчальною роботою й тим самим в значнiй мiрi вилучають їх з вулиць та займають аж до того, поки вони стануть досить дорослими, щоб працювати.

Подiбним чином система соцiального забезпечення має явну функцiю захисту бiдних вiд голодування, але вона має також i латентну функцiю запобiгання соцiального безпорядку та заворушень, що можуть статися в разi, якщо мiльйони людей не будуть мати джерел забезпечення свого iснування.

Важливим поняттям функцiоналiзму є також

 соцiальна згода 

Функцiоналiсти вважають, що для суспiльства суттєвою є згода бiльшостi його членiв, вiдносно того, що є бажаним (вартим) та моральним, та є небажаним, невартим та аморальним (злим), тобто, необхiдно, щоб люди мали згоду щодо суттєвих цiнностей та вiрувань.

Бiльшiсть американцiв, наприклад, подiляють цiнностi та вiрування, що притаманнi демократичним переконанням, вiру у рiвнi можливостi та у значення особистих досягнень.

Функцiоналiсти вважають, що високий ступiнь згоди з'єднує суспiльство, перетворюючи його у добре згуртовану одиницю, тому що забезпечує основу для соцiальної iнтеграцiї та стабiльностi. А у стабiльному суспiльствi бiльшiсть людей шляхом процесу соцiалiзацiї приходить до прийняття правил свого суспiльства, й переважна частина членiв суспiльства звичайно живе за цими правилами.

 Оцiнка функцiонального пiдходу 

У сучаснiй захiднiй соцiологiї функцiональний пiдхiд найчастiше оцiнюється як, корисний засiб опису суспiльства, iдентифiкацiї його складових частин та їх функцiй. Але також пiдкреслюється що функцiоналiзм дає переважно статичну картину суспiльства - картину соцiального життя у певний iсторичний час. Тобто, звертається увага на те, що функцiоналiзм не дає картину розвитку суспiльства.

З точки зору цього напрямку важко дослiджувати соцiальнi змiни, а тому - i iсторичнi процеси в цiлому. Цей пiдхiд не дає можливостi з'ясувати, як складалися тi соцiальнi форми, що iснують зараз.

Тому функцiоналiстiв нерiдко звинувачують у консерватизмi, як таких iдеологiв, що укрiплюють iснуючий соцiальний устрiй.

В цьому вiдношеннi протилежним є конфлiкцiонистський пiдхiд, який дає зовсiм iншу картину соцiального життя.

 . Конфлiкцiонiзм в сучаснiй  соцiологiї 

Головною альтернативою функцiоналiзму у аналiзi основних структур суспiльства - є конфлiкцiонiзм.

В той час, коли функцiоналiсти розглядають конфлiкт як дещо ненормальне, як ознаку розладу у суспiльствi, конфлiкцiонiсти, навпаки, розглядають конфлiкт як цiлком нормальний i невiд'ємний елемент соцiального життя, а саме - як головне джерело суспiльного розвитку.

З точки зору конфлiкцiонiзму, суспiльство завжди знаходиться у станi змiн, а джерелом цих змiн є конфлiкт.

Там, де функцiоналiсти знаходять у суспiльствi взаємозалежність i єднiсть, конфлiкцiоналiсти знаходять боротьбу рiзних соцiальних груп за владу, багатство або престиж. А те, що функцiоналiсти називають "контролюванням" конфлiктiв, конфлiкцiоналiсти розглядають як здатнiсть однiєї соцiальної групи пiдкорити на якийсь час своїх суперникiв.

Наприклад, функцiоналiсти вважають цивiльне право засобом зміцнення соцiальної iнтеграцiї у суспiльствi.

Конфлiкцiонiсти ж розглядають цивiльне право, як засiб встановлення та пiдтримання такого порядку, при якому однi соцiальнi групи мають можливiсть здобувати для себе вигоду за рахунок iнших груп.

Наочний приклад протилежностi функцiоналiстського i конфлiкцiоналiстсь-кого пiдходiв - це та рiзниця мiж картинами соцiального життя аеропорту, якi дають цi два пiдходи.

Функцiоналiстський пiдхiд показує, яким чином рiзнi служби аеропорту забезпечують його роботу.

Конфлiкцiонiстський же пiдхiд виявляє суперництво мiж рiзними групами працiвникiв та адмiнiстрацiєю, а також намагання кожної з груп покращити своє становище.

Конфлiкцiонiсти, наприклад, показують,