проблеми злочинства, з цiєї точки зору полягає у реформуваннi

суспiльства так, щоб наблизити його до iдеалiв демократiї та рiвноп-

равностi.

Критики цього пiдходу мають досить пiдстав. Наприклад, якщо ця

теорiя коректна, правопорушнiсть має бути найбiльшою, коли дамагання

(aspirations) є високими, а очикування - низькими. Це характерно для

низчих соціальних класів, але правопорушення необов'язково концентру-

ються у нижчих класах. Взаємозв'язок мiж соцiальною належнiстю та ба-

гатьма видами правопорушень дуже слабкий.

Бiльш того, Мертон виходить з того, що в американському

суспiльствi iснує  консенсусщодо цiнностей та цiлей. Але критики за-

уважують, що американське суспiльство є плюралiстичним з досить ве-

ликою кiлькiстю  рiзних субкультур

Є значна кiлькiсть прикладiв iснування мов би "вiдхильної" по-

ведiнки, що можуть бути поясненi через непридатнiсть застосування до

них тих же самих норм, якi спрямовують поведiнку бiльшостi населення

США (наприклад, деякi норми iндiанцiв стосовно шлюбу).

 . Концепцiя культурального передавання.

На протязi -х та 3-х рокiв цього столiття соцiологи Чикагсько-

го унiверситету були вражеi концентрацiєю високих рiвней показникiв

пiдлiткових правопорушень у деяких районах Чикаго. Вони здiйснили

декiлька серiй дослiджень та знайшли, що у певних округах показники

правопорушень були стабiльними, не дивлячись на те, що етнiчний склад

змiнювався. Соцiологи прийшли до висновку, що вiдхильна та злочинна

поведiнка передається вiд одного поколiння до iншого через субкультуру

округів.

З цiєї точки зору виглядає досить природним те, що молодь, яка

живе у районах з високим рiвнем злочинностi, набуває правопорушного

стилю життя. Бiльш того, коли новi етнiчнi групи оселюються у такому

районi, їх дiти навчаються правопорушним (делiквентним) формам по-

ведiнки вiд тих, якi там вже є. Отже, стверджували Чикагськi соцiоло-

ги, пiдлiтки стають правопорушниками  тому, що спiлкуються та товаришу- 

ють з юнаками, якi вже є правопорушниками.

Спираючись на цi висновки, Едвiн Сатерленд (Edvin Satherland) -

наприкiнцi 3-х рокiв розробив  концепцiю диференцiйованого зв'язку

(differential association).

Сатерленд висловив думку, що  люди стають вiдхильними тiєю мiрою, 

якою вони входять у оточення, де вiдхильнi iдеї, мотивацiї i вмiння 

розглядаються як сприятливi.  Там вони можуть навчатися, наприклад, то-

му, як використовувати та здобувати забороненi наркотики, як здiйсню-

вати гомосексуальнi контакти, або як красти та продавати крадене.

Чим ранiше, чим частiше, чим iнтенсивнiшi й чим тривалiшi контак-

ти мають люди з таким оточенням, тим iмовiрнiше, що цi люди також ста-

нуть вiдхильними. I в цих контактах люди бiльше уплутаються у вiдхиль-

ну поведiнку, утягуються до неї, нiж просто наслiдують їй. Вiдхильнiй

поведiнцi не тiльки навчаються -  їй навчають Тому пiдхiд, запропоно-

ваний Сатерлендом, зосереджується на двох питаннях:  щовивчають та  вiд 

когонавчаються.

Пізніше, у 7-х роках, Рональд Ейкерс (R. Akers), застосував фор-

мулювання Сатерленда як принципи зумовлення низку форм вiдхильної по-

ведiнки. Ейкерс показав, що поведiнку людини у вiдхильному або

невiдхильному напрямках формують  тi винагородження та покарання, що 

вона отримує у своїх зв'язках з iншими людьми.

Концепцiя диференцiйованого зв'язку дає науково розроблену версiю

старовинному вислову "з яким пристаєш, таким сам стаєш" або "з ким по-

ведешся, вiд того й наберешся". Коли батьки змiнюють мiсце проживання,

щоб забрати свого сина як кажуть американцi "геть вiд поганих друзiв",

вони фактично застосовують принцип диференцiйованого зв'язку.

До речi, з цiєї концепцiї виходить, що ув'язнення може бути

суспiльно шкiдливим для молодi, коли вона ув'язнюється разом з

досвiдченими злочинцями.

Iнший представник чикагської школи Вальтер Мiллєр (Walter B.

Miller), побудував свої дослiдження, виходячи з того, що у плю-

ралiстичному суспiльствi з багатьма субкультурами соцiальнi групи

вiдрiзняються одна вiд одної за їх цiнностями та нормами. Вiн

дослiджував протиправну активнiсть пiдлiткiв з нижчого соцiального

класу (lower-class). Вiн показав, що їх поведiнку можно розглядати не

як вiдхил, не як девiацiю, а як конформiзм до тих культурних форм, що

переважають у гетто.

Культура нижчого класу, на погляд Мiллера, надає високої цiнностi

шести "головним справам":

1) вона вiтає сутички з полiцейськими, iз шкiльною

адмiнiстрацiєю, з мунiципальними iнспекторами та iншими агентами

офiцiйних iнституцiй суспiльства;

) вона високо оцiнює здiбностi до фiзичних бiйок та вмiння

"приймати їх";

3) високо оцiнюється вмiння перехитрити та обдурити iнших;

4) вона цiнує пошук гострих почуттiв, ризикування, гру з небезпе-

кою;

5) вона дає вiру у долю, у те, що бiльшiсть життєвих подiй є поза

контролем будь-кого, що вони залежать лише вiд випадку та фортуни;

6) високо цiнується також самостiйнiсть та незалежнiсть - потяг

до свободи вiд будь-якого зовнiшнього контролю та примусової влади.

Хоча не всi цi цiнностi обов'язково спрямовують до правопорушної

поведiнки, але їх поєднання створює ситуацiї, у яких протиправна по-

ведiнка стає досить iмовiрною.

 Концепцiя культурального  передаванняпоказує, що соцiально несх-

вальна поведiнка може формуватися у таких самих процесах соцiалiзацiї,

як й соцiально схвальнi форми поведiнки. У цьому аспектi цей пiдхiд є

корисним iнструментом для розумiння, чому девiацiя є рiзною у рiзних

соцiальних групах та у рiзних суспiльствах.

Але цей пiдхiд є непридатним для з'ясування тих форм вiдхильної

поведiнки, в яких анi її технiка, анi вiдповiдне ставлення не набува-

ється вiд iнших девiантiв. Прикладом таких форм вiдхилу є порушення

фiнансової довiри, пiдробка чекiв, випадковi та ситуативнi злочини,

непрофесiйнi крадiжки у магазинах, а також так званi "злочини прист-

растi", якi люди вчинюють у станi афекту.

Крiм того, девiанти та недевiанти часто вирастають в одному й то-

му ж оточеннi, в одних обставинах. Не всi люди, що мають перед собою з

дитинства зразки кримiнальної поведiнки, стають злочинцями. Та навпа-

ки. Двi людини можуть зiткатися з однаковими зразками поведiнки, але

сприймати їх по рiзному. I це дає рiзнi наслiдки.

Прихiльники теорiї культурального передавання пiдкреслюють, що

люди рiзних субкультур поводяться по-рiзному, тому що вони соцiалiзу-

вались у традицiях, що орiєнтуються на рiзнi цiнностi та норми. З ць-

ого приводу конфлiкцiонiсти зауважують: "Добре, рiзнi групи мають

рiзнi цiнностi i норми. Але питання полягає в iншому: яка група має

можливiсть перетворювати свої цiнностi у правила